Спортивні драми можна порівняти із новорічними салатами на столі: із року в рік щось дуже схоже. Когось вже б знудило від такої одноманітності, але тільки кіношанувальників. Вони продовжують їх з радістю куштувати, бо, хоч смак вже до болю знайомий, але все ще як і у дитинстві. Більшість дивилися кожну частину про Роккі, де раз за разом відтворювався один і той самий сюжет. Цілком логічно було б припустити, що новий фільм "Крід II: спадок Роккі" усі проігнорують, боскільки можна вже? Але ні, вкотре дивимось кіно за типовим шаблоном боксерської драми і все ще переживаємо за героя до останнього."Крід 2" скомпоновує між собою спортивну драму та сімейно-романтичну. Як тільки здається, що перебір із боксом - на певний час перекидають на лінію кохання та сімейного життя головного героя. А потім, через певний час, знову бокс. І ще аргумент -як на мене, великою помилкою було робити звязок між новим фільмом та найгіршою частиною про Роккі, дестереотипи американців про росіян вбивали будь-яку адекватність історії. Але, якщо у девяностих роках ці стереотипи сприймались нормально, то зараз вони нічого, окрім сміху над авторами сценарію, не викликають.