Чогось у космосі.
В розумінні Джеймса Грея, яке вилилось у сагу "До зірок" - чужа душа подібна чорній дірі, яку все ж можна спробувати дослідити. І Бред Пітт тут - такий, дещо, архетипний універсальний солдат, що насправді підкреслює притчевість і метафоричність сюжету. Що ж, режисер, напевно, був готовий ризикувати. Ризик цей до того ж повязаний з тим, яким, часом, фрагментарним здається "До зірок" - медитативні сцени чергуються з замальовками зустрічей Роя з коллегами-астронавтами, дослідниками і простими колонізаторами Марса, всі як на підбір покликані похитнути стабільність та ясність розуму героя аби потім, нехтуючи сюжетом, зникнути. Але варто Макбрайду подолати усі перешкоди, як камера знову уповільнюється до споглядального режиму, не заважаючи астронавту депресувати наодинці. Відтак весь саспенс будується хіба що на тих самих тестах на психологічну стійкість. Оригінальна назва картини "Ad astra", що виходить з латинського "per aspera ad astra" (крізь терни до зірок). В цьому ключі стрічка дереться крізь власні терни - теми сімї, травматичного досвіду і згубного людського прогресу. Один глядач цей шлях подолає з легкістю, а ніший загубиться у нетрях потоку свідомості чи то Роя,чи то самого Джеймса Грея.