Зрада стилю на користь піару.

Після виходу "Аладдіна" більшість фанатів давнього,культового, однойменного анімаційного фільму обурилися, майже, всіма складовими стрічки, декораціями, спецефектами та невдалим кастингом антагоніста зокрема. Навіть заміксований оригінальний саундтрек із мультфільму лунав дуже вяло. Коротше, розчарували по всіх параметрах. А це, на хвилиночку, фільм від знаменитого режисера Гая Річі, тож можна було припустити, що продукт має бути якіснішим. Почерк Річі відчувається у "Аладдіні" ще менше, ніж у попередній роботі режисера "Меч короля Артура". Тільки коли події зненацька починають розвиватися динамічно, стає зрозуміло, що у хід пішли фішки майстра: операторська робота, постановка трюків, монтаж. На жаль, екшну мало. Схоже, що "Disney" хизується тим, що він може налаштувати на свій інфантильний лад навіть неформального режисера. Анімація давала карт-бланш на демонстрацію гіперболізованих людських гримас, карикатурних сцен, жахіть та інколи відвертого трешу. Ці елементи гармонійно вписувались у її формат. Екранізації не личить такий підхід. Однак її автори не постаралися створити щось особливе, аби фільм запамятався глядачеві, хоч ізапевняли, що фільм не варто порівнювати з минулими версіями. Проте, якщо ви берете усіх персонажів і копіюєте більшу частину сюжету з оригіналу, розбавляючи їх музикою та феміністичними лозунгами, аналізу запобігти неможливо.