Японське бачення антиутопії чи напівтреш.?

Тому, хто стикався з твором письменника Голдінга "Володар Мух" сюжет здасться винятково знайомим. Іншим - знадобиться деякий час, щоб у всьому розібратися. Вихований на західних традиціях глядач відразу зрозуміє, що стрічку "Королівська битва" можна вважати своєрідним прототипом до цілого напрямку кінематографа. Вразливим фільм може здатися надто жорстоким.
Політкоректності теж ніякої не спостерігається - дівчиська такі ж навіжені та люті, як і хлопці, ріжуть один одного на шматки. Кров розтікається по острові, а залишитися повинен тільки один... Мораль у картині всього одна, і дуже проста - якщо видати всім і кожному бажаючому зброю, то ляжуть усі. А відморожені сучасні дітки - у перших рядах.
Кіндзі Фукасаку створив щось настільки виняткове, для свого часу звичайно, наскільки й дивне та не розкрите. Питання виникають під час усієї оповіді, а найбільш інтенсивно у фіналі.