Битва впливу, підступності та компроматів.
Вкотре показують справжні обличчя політичного середовища не тільки реалії, що наступають після виборів, а і режисери, до лав котрих залучився і Джордж Клуні. Навряд чи, своєю картиною "Березневі іди" від відкриє очі електорату, але порадувати добротним політичним дійством та вкотре нагадати на яких бруді та крові замішується влада, і що не варто тішитися надіями про "доброго царя", цілком зможе. "Іди", як для режисерського дебюту, досить, сильна та вдала стрічка. Нехай вона буде цікава глядачу, котрий хоч трохи усвідомлює політичні складові, але те, що кіно не пусте - це вже немало.
Отож, кандидат у президенти від демократичної партії Морріс, у втіленні самого Клуні, веде не зовсім прозорі перегони. Фільм підштовхує у просту психологічну пастку: спочатку здається, що головні герої - губернатор та його найближчий радник, котрого виконав Раян Гослінг, це ті люди, що заслуговують співчуття та вболівання. На відміну від опонентів, вони, здається, не позбавлені честі та принципів. Але чим далі, тим темніші та огидніші шафи починають відкриватися... Зрештою, якщо поставити себе на місце одного з персонажів, то, здається, все можна зрозуміти, така вже вона мерзенна річ політика, якщо всередині, то чистим залишитися неможливо.І це лише США... Наші можновладці у методах та технологіях на кілька кроків попереду, дехто навіть не маскується.Повернемося від відступу до фільму. Він пропорційний - ні нудний, ні затяжний, міцно тримає за нитку уваги. Чудова гра досить визнаних акторів - Маріси Томей, Пола Джиаматті, Філіпа Гоффмана та інших. Звісно виділяються, вже згадані вище, Раян Гослінг та сам Клуні.
Як висновок - "Березневі іди", не маючи революційного сюжету, залишаються доброю жанровою картиною, на котру не соромно витратити час. Це не сімейне кіно, тому, звісно, охоплення глядацького кола матиме менше, але хто візьметься до перегляду, навряд чи, пошкодує. Допокиамериканці копирсаються у політичному лайні, багато хто просто живе у власному, загальному і повільно тоне, висовуючи голову, щоб послухати телевізора. Будьте певні, те, що вам дадуть не порівняти з тим, що заберуть. Така національна, усталена традиція...
Отож, кандидат у президенти від демократичної партії Морріс, у втіленні самого Клуні, веде не зовсім прозорі перегони. Фільм підштовхує у просту психологічну пастку: спочатку здається, що головні герої - губернатор та його найближчий радник, котрого виконав Раян Гослінг, це ті люди, що заслуговують співчуття та вболівання. На відміну від опонентів, вони, здається, не позбавлені честі та принципів. Але чим далі, тим темніші та огидніші шафи починають відкриватися... Зрештою, якщо поставити себе на місце одного з персонажів, то, здається, все можна зрозуміти, така вже вона мерзенна річ політика, якщо всередині, то чистим залишитися неможливо.І це лише США... Наші можновладці у методах та технологіях на кілька кроків попереду, дехто навіть не маскується.Повернемося від відступу до фільму. Він пропорційний - ні нудний, ні затяжний, міцно тримає за нитку уваги. Чудова гра досить визнаних акторів - Маріси Томей, Пола Джиаматті, Філіпа Гоффмана та інших. Звісно виділяються, вже згадані вище, Раян Гослінг та сам Клуні.
Як висновок - "Березневі іди", не маючи революційного сюжету, залишаються доброю жанровою картиною, на котру не соромно витратити час. Це не сімейне кіно, тому, звісно, охоплення глядацького кола матиме менше, але хто візьметься до перегляду, навряд чи, пошкодує. Допокиамериканці копирсаються у політичному лайні, багато хто просто живе у власному, загальному і повільно тоне, висовуючи голову, щоб послухати телевізора. Будьте певні, те, що вам дадуть не порівняти з тим, що заберуть. Така національна, усталена традиція...