Дещо дивне про Едгара По.
Завжди можна пробачити неточність або необізнаність, але надзвичайно важко - банальність. Між тим, стрічка "Ворон" режисера Джеймса Мак Тіга за мотивами творів великого письменника Едгара Аллана По, на жаль, нагадує одну велику банальність, представлену глядачам під виглядом містичного трилера.
Багато чого у картині викликає питання - розмитий сюжет, аляповаті намагання налякати, наслідування інших фільмів, дивна, ні до чого не прив'язана, назва тощо. На першому або, принаймні, помітному плані, виділяється спроба зіграти на іменах та кричущих сценах, розріджуючи решту дій, тим самим імітуючи щось глибокодумне, що не є таким по суті.
Присутнє і те, чим стрічка вигідно відрізняється, наприклад: рівень гри залучених виконавців, тема творчості По та інтрига, котра, як не дивно, збереглася до самого кінця. Відповідно, можна вважати, що проект у Мак Тіга вийшов неоднозначним, у чомусь досяг успіху, десь - нещадно провис.
Зрештою, сама тема, піднята авторами, вимагала свідомо високий рівень до фільму, котрий просто неможливо утримати впродовж всього хронометражу, використовуваним арсеналом прийомів. І тут справа не у дрібницях, а у загальному підході. Не те, що К'юсак не витягує персонажа, зображуючи його або як нервового алкоголіка, яким По, насправді, і був у житті, а потім, як бездумного та помпезного графомана. Ні, вся справа в цілому, у поверхневому ставленні до всього основного рядка та поточних образів.
Як результат, картина ковзає по поверхні, майже нічого не торкаючись всередині. Слідування сюжетом оповідань письменника невиразне, обсяг та політ думки не помітні, на відміну від низки непотрібних, а то і дивних, деталей, які розвіюються і без того хитку атмосферу "Ворона". Грунтуючись на вищевказаному, можна стверджувати, що функція захопливості та довгострокового запамятовування у стрічці була задіяна вкрай мінімально. Той факт, що фільм у прокаті ледь відбив виробничий бюджет, цього разу, не є дивним.
Багато чого у картині викликає питання - розмитий сюжет, аляповаті намагання налякати, наслідування інших фільмів, дивна, ні до чого не прив'язана, назва тощо. На першому або, принаймні, помітному плані, виділяється спроба зіграти на іменах та кричущих сценах, розріджуючи решту дій, тим самим імітуючи щось глибокодумне, що не є таким по суті.
Присутнє і те, чим стрічка вигідно відрізняється, наприклад: рівень гри залучених виконавців, тема творчості По та інтрига, котра, як не дивно, збереглася до самого кінця. Відповідно, можна вважати, що проект у Мак Тіга вийшов неоднозначним, у чомусь досяг успіху, десь - нещадно провис.
Зрештою, сама тема, піднята авторами, вимагала свідомо високий рівень до фільму, котрий просто неможливо утримати впродовж всього хронометражу, використовуваним арсеналом прийомів. І тут справа не у дрібницях, а у загальному підході. Не те, що К'юсак не витягує персонажа, зображуючи його або як нервового алкоголіка, яким По, насправді, і був у житті, а потім, як бездумного та помпезного графомана. Ні, вся справа в цілому, у поверхневому ставленні до всього основного рядка та поточних образів.
Як результат, картина ковзає по поверхні, майже нічого не торкаючись всередині. Слідування сюжетом оповідань письменника невиразне, обсяг та політ думки не помітні, на відміну від низки непотрібних, а то і дивних, деталей, які розвіюються і без того хитку атмосферу "Ворона". Грунтуючись на вищевказаному, можна стверджувати, що функція захопливості та довгострокового запамятовування у стрічці була задіяна вкрай мінімально. Той факт, що фільм у прокаті ледь відбив виробничий бюджет, цього разу, не є дивним.