"Приховані фігури" є яскравим прикладом того, коли кінематографісти губляться в численних ідеях і посилах, котрі хочуть втілити на екрані. У результаті виходить каша з різноманітних подій та висловлених поглядів, на яку дивитися нецікаво.Дія фільму відбувається у 1960-х роках в період космічної гонки між США та СРСР. Перед глядачами історія трьох афро-американок, які працювали у НАСА та брали участь у реалізації важливих програм США, а також боролися за права чорношкірого населення країни
Стрічка вже помітно зіпсована у першій половині. Режисер Теодор Мелфі досить грубо і невміло кидає у глядача різноманітні факти про підготовку польоту на орбіту Землі першого американського космонавта, і паралельно розповідає про расову дискримінацію у Америці тих часів. Це подано настільки навязливо, що згодом починає набридати, а далі - відверто нервувати. Сценаристам, схоже цього було мало, тому згадали і про дискримінацію жінок, ну, і про євреїв в роки Другої Світової не забули. І лише у другій половині, коли їх трохи відпустило, перемкнулися на зображення космічної програми, тоді стає трохи цікавіше.
Сценарна слабкість фільму відвертає увагу від непоганих виконавців. А вони стараються: і Тараджі Хенсон, і Октавія Спенсер, і Жанель Моне. На других планах є Кевін Костнер та Кірстен Данст - актори добрі, але тут їм немає де розвернутись."Приховані фігури" був передбачувано номінований на Оскара як "кращий фільм року", але, можливо на щастя, пролетів повз нагороду.
В технічному плані стрічка задовільна - нічого визначного, але і явних провалів не спостерігається.
В цілому, картина дуже посередня та зовсім не обовязкова для перегляду. Автори замахнулися на зображення багатьох історичних моментів і фактів, які стосуються епохи президента Кеннеді, але через відсутність сценарної конкретики і через спосіб подачі, фільм виглядає відверто нудним. Сценаристи навіть забули пояснити глядачеві суть назви, то що вже казати про решту...