Возз'єднанняСтівена Спілберга та Тома Хенкса знову відбулося у драматичному шпигунському трилері про Холодну війну, причому знятого за сценаріємІтана та Джоела Коенів. У "Шпигунському мосту" Хенкспостає в образі юриста Джеймса Донована, реальної історичної особистості, що не за власним бажанням стає захисником, одного з найбільш ненависних для американців, радянського шпигуна - Рудольфа Абеля. Уряд США вирішив провести показовий суд, щоб продемонструвати велич своєї системи правосуддя, і Донован повинен не осоромитися. Але ніхто не припускав, що так відбудеться народження одного з найвидатніших парламентарів, котрий допоможе повернути не одного полоненого американця.
Більше двох годин без втоми можна спостерігати за Донованом - розумною, наполегливою та стійкою людиною, певною мірою ідеалістом, котрий вірить у справедливість для кожного. Серед персонажів переднього плану також виступає Рудольф Абель, котрого дуже впевнено виконує англійський актор Марк Райленс, що повністю занурюється у свого героя.
Спілберг зняв досить розумний трилер, у котрому можна спостерігати за "грою сили" представників ворогуючих сторін та їх тонким блефом. Звичайно, що противники показані не зовсім рівними, у фільмі передбачувано підноситься американська система в цілому.При перегляді картини не раз виникає думка про те, що з часом змінилося лише оточення, всередині люди залишилися такими ж, і вже встигли воскресити у собі Холодну війну та знайти нову територію для демонстрації величі. Ніби історія нічому не вчить, як і помилки, котрі постійно робить суспільство.Тому "Шпигунський міст", окрім своєї художньої цінності, виявився зараз актуальною стрічкою від дуету гігантів сучасного кінематографа - Спілберга та Хенкса.

Фильм конечно серьезный и интересный, тем более режиссер Стивен Спилберг. США показаны как сверхгосударство, которому равных по-значимости нет. Если в основу положены реальные события, то это не значит, что все было именно так, как показывает Спилберг, впрямь до мелочей. Поменять двоих человека на двоих - это нужно действительно лохануться, но мы не знаем мелочей того времени, и я не думаю, что все так было просто, как показано в фильме. Видно, что в то время не было мобильных телефонов, из-за этого и получился такой результат. Обычно обмен идет по формуле всех на всех. Как мог Спилберг вставить в фильм, такой киноляп - когда самолет Паурса падает и одна из строп цепляется за самолет и не дает ему возможно безопасно катапультироваться, так в фильме герой дотягивается рукой, чтобы нажать какую-то клавишу, чтобы отцепиться. Ну это вообще фантастика. Как можно такой момент вообще в фильм ставить, лучше вообще такое не показывать. Это на самом деле смешно, но в такой серьезный фильм лучшим было бы вообще пропустить такие подробности, чем показывать чепуху.Также для меня было открытием, что США в 1967 году не признавали ГДР, так они и сейчас много и многих не признают - это же не значит, что этого не было. Америкосы живут только по своим, понятным им самим же законам, а точнее сказать, как это будет выгодно США и только США, о других они даже не думают, они вообще не знают если другие. Но это уже история, к данному фильму это отношения не имеет. Рекомендую к просмотру 8/10.