Дуже добре, що саме Дені Вільньов взяв на себе завдання зробити продовження легендарного фільму 82-го року. Можна навіть сказати, що краще за Вільньова ніхто, напевно, з таким завданням і не впорався би. Оператор Роджер Діккенс і композитор Ханс Ціммер йому гарно акомпанували. Щоправда, на думку деяких, дотягнутися до оригіналу канадському режисеру не зовсім вдалося. Загалом "Той, що біжить по лезу 2049" чудовий у багатьох відношеннях. Популярні і талановиті актори, неймовірні антиутопічні пейзажі, інтригуючий сюжет. Вільньову навіть вдалось вставити кілька несподіваних поворотів. Також тут повністю збережена та розвинута атмосфера першої стрічки. Той самий цинічний і кислотний світ, в якому поряд з людьми існують репліканти. Слід віддати належне авторам фільму - вони добре продумали передісторію, втілену у кількох вірусних короткометражках. Це був не лише майстерний маркетинговий хід, але і приємний кіноманський подарунок, який фанати повинні були оцінити. Іншими словами, це дуже якісна фантастика, яку не кожного дня можна спостерігати. "Той, що біжить по лезу 2049" має й одну, умовну ваду - він менш оригінальний, оскільки це продовження іншого фільму. Безумовно, це талановите і неймовірне продовження. Але ефект від нього має бути потенційно слабший, ніж від оригінальної стрічки. Перший фільм свого часу зробив фурор в сфері наукової фантастики. Рідлі Скот тоді зробив абсолютно новаторський і ні на що не схожий твір. Світ, створений в першій стрічці, не одного разу використовували іншими режисерами. Втім, це не применшує його історичного значення. Загалом, критикувати фільм Дені Вільньова зовсім не хочеться. Він справді зумів зробити те, що не під силу багатьом іншим режисерам: зняти продовження культової фантастики, за яке не соромно.