Виключно так. Згумором, що перетинає всі межі, без жодної поваги чи сентиментів. Бо ж Сталін належить до того виключного типу "правителів", котрий всіма своїми діями за життя цілком заслужив на посмертний глум. Так, дійсно, над трупами Калігули, Муссоліні, Леніна, Гітлера або Сталіна корисно і нормально знущатись, принаймні метафізично це єдина справедливість можлива щодо них тепер. Що це взагалі за стрічка? Чорна політична комедія. За формою вона дуже схожа на кінематографічну серію Сімпсонів: події викладено аж надто швидко і гіпертрофовано, актори віддалено схожі на своїх історичних прототипів, а декорації і натура виконані до абсурду умовно. Але тому, хто трохи знається на історії це все чудово відомо. Тож, на початку 1953-го у червоній імперії розгортається чергова хвиля терору. Окрім справи, за якою знищенню підлягають лікарі, до смертних списків потрапляє і стара сталінська гвардія, зокрема товариш Молотов. Тож, коли раптом вождя бере серцевий напад і він опиняється на підлозі у калюжі власної сечі тут ця чудова обставина висміюється значний проміжок хронометражу замість допомоги його приспішники ще над неохололою тушою починають карколомні перегони за владу. Садист і педофіл Берія, нарцис і недотепа Малінков, простуватий інтриган Хрущов, солдафон Жуков та інші поплічники кривавих сталінських злочинів наче навіжені щури гризуться за володарювання, адже всі вони певні: той, хто в цій бійці програє неодмінно і надто скоро сам перетвориться на небіжчика. А навколо ані на секунду не припиняються нічні рейди НКВД і розстріли. Розстрілюють тих, хто у списках. Розстрілюють випадкових перехожих. Розстрілюють тих, хто розстрілює. І багатьох-багатьох інших. Та як вони сміють?! Не так все було! Звісно, все було не так. Не так смішно. Не смішно взагалі