Іспанські трилери і фільми жаху стали ковтком свіжого повітря в наш час, коли засилля Голлівуд породжує безліч однотипних стрічок. Варто тільки одному фільму "вибитись", стати успішним, і заради прибутку створюються продовження цих кінокартин або такі собі "варіанти на тему". Та от питання якості такого продукту залишаєтся відкритим.
Інша справа трилери і хорори з Іспанії - це така собі "нова хвиля" в цих жанрах. Більшість із них мають, якщо не оригінальні сюжеті, то оригінальне бачення тієї чи іншої теми. Ба, навіть філософське ("6 фільмів, які не дадуть вам заснути", "Притулок", "Під час грози").
І от ще один чудовий фільм з цієї сонячної країни. Сюжетно він нагадує такі стрічки (щоправда, не іспанські та все ж), як "Коло","Потяг до Пусана" і, може меншим чином, "Експеримент" та "Що б ви зробили..".
Варто зазначити, що це не просто антиутопія, як її вже охрестили деякі критики, - це фільм-притча (мова йде про "соціальний ліфт"). Піднятися з низів майже неможливо - ніхто згори не стане вам допомогати. Щоправда, можна "спуститися" до низу на платформі, що спускає їжу згори вниз. Але чим нижче спускаєшся, тим частіше стаєш свідком жахливих речей - вбивства і канібалізм.
Платформа з їжею, що спускається вздовж прольоту - це наші економічні ресурси, які розділяються нечесно. Тому ті, що знаходяться на найвищих щаблях дістають найсмачніші і майже цілі страви (найбільше пощастило, очевидно, людям з першого рівня).
А тим, хто перебуває на найнижчих щаблях дістається битий, брудний посуд - "мешканці" верхніх ярусів з'їдають більше ніж їм треба.
Головний герой Горенг (один з учасникі цього експерименту) звертає увагу на несправедливість такого стану речей. Його сусід на це підозрілого і зневажливого запитує: "Ти що - комуніст?".
Сусід Горенга - Тримагасі - типовий цинік, паразит, що готовий на все аби вижити. При цьому він зневажає інших людей. Тримагасі мочиться на нижні поверхи, а на запитання Горенга, чи сподобалось би йому, якби це робили "мешканці" верхніх ярусів, він відповідає, що ті теж так роблять.
За кілька місяців Горенга встигає змінити кількох сусідів і побувати на різних рівнях багатоповерхової споруди.
Після того, як Горенг випрорбовує всі можливі способи змінити стан речей, залишається найрадикальніший - насильство. На жаль частина людей тільки його і розуміє.
Спускання на платформі з їжею перетворюється для Горенга в справжній катабазис - сходження в пекло.
У фільмі зміна цього стану речей залежить і від адмінстрації, яка керує цією експериментальною спорудою. Проте змінити щось можна тільки в тому випадку, якщо всі мешканці багатоповерхової споруди зможуть відправити "на гору" послання. Сенс цього послання в тому, що вони навчилися думати не тільки про себе, а й про інших.
Цікаво, фільм сприймається алегорично, тоді хто ж та "адмінстрація" на горі? Природа? Бог?

Мне были интересны две вещи. Первая - фильм не призывает к насилию, по крайней мере, к жесткому насилию. Более того, он порицает насилие. Второе... вот интересно второе. Уже говорили, что концовка непонятна. А вся беда в том, что концовки - нет и не может быть. И в этом беда Мироздания в нашей модели Мира. Концовки нет, потому, что нет решения проблемы сущности общества, общества, где сильный поедает слабого, а если не поедает, то отнимает у него основу существования. Послание - ребёнок, как символ продолжения существования общества. Но... "те, кто на верху, не слышат". И самое страшное то, что невозможно "сделать всё, что в его силах". Поскольку ни одно действие не изменит суть вещей - человеческой сути. Кратковременно и принудительно - да. Но навсегда - нет. Нет, потому что "пищевая цепочка" работает помимо нас, как объективный закон.
Что дальше? Ну... наверно, надо перечитать "Трудно быть богом". Но для этого нужен некто с правами бога. А общество, неужели оно виновато в том, что оно такое, как есть?
Собственно, вопросов масса, ответов - ноль.