Свою режисерську роботу французька сценаристка Аліс Вінокурприсвятила посттравматичному синдрому ( нібито), що допікає багатьом колишнім солдатам. "Меріленд", котрий чомусь вийшов у прокат під назвою "Тілоохоронець".
Головний герой фільму не говорить багато, зате усвідомлює, що параноя параноєю, а охороняти дружину ліванського бізнесмена виявляється не таким вже й безневинним заняттям. Маттіас Шонартс, нарешті, з другорядних ролей виступив на перший план. Він, досить, переконливо передав образ колишнього солдата і саме на ньомусконцентровано основну увагу у "Меріленді". Від героїніДайан Крюгерпротягом усього перегляду чогось очикуєш, якогось несподіваного повороту, можливо, але нічого цікавого вона стрічці не додає.
Кінокартина могла би бути непоганим трилером, але цього не сталося, до того ж, у фіналі все швидко згасає і ніби втрачається повна розв'язка. Ні сюжетна лінія недбалих поривів Вінсента до своєї клієнтки, ні сама історія взагалі не доходить до бажаної кульмінації, де б знайшлися якісь дієві ходи. Хтось намагається назвати це французьке кіно авторським, але ні, воно просто не пропрацьоване належним чином. Є двоє людей, котрих разом звели обставини, і вони тримаються один за одного поки потребують ті ж обставини: він, щоб знайти хоч якийсь сенс у житті, вона, щоб вижити та захистити свого сина.
Загалом, "Тілоохоронець" Вінокур приверне увагу небагатьох глядачів, по тій простій причині, що не містить жодного чинника успіху.