Рецензии на фильмы и сериалы

"Ми купили зоопарк" - це моралізуюча комедійна мелодрама від Камерона Кроу. Режисер спеціалізується на родинних жанрах, тому знає, як довести мільйони домогосподарок до несамовитого зворушення.
Герой Метта Деймона - чоловік, котрий страждає від втрати дружини, але в той же час залишається добрим батьком для сина школяра та молодшої доньки, у виконанні Коліна Форда та Меггі Джонс відповідно. Настільки добрим, що навіть купує їм, замість нового будинку, цілий зоопарк з персоналом на додаток ... Що чекатиме родину після такого вчинка.? Без сумніву, кардинальна зміна способу життя і, мабуть, неминуча розорення, оскільки утримувати диких тварин заняття не з легких та вигідних.Але це не лякає героя, що, засукавши рукави, береться до справ, параллельно поклавши око на менеджера нової власності, представленої в обличчі Скарлетт Йоханссон. Далі починається, доволі, кумедна поведінка всіх задіяних персонажів, що характеризується наявністю бажань та відсутністю рішучості. Зрозуміло, що закінчення вирішить всі непорозуміння, все відбудеться вчасно, відвідувачі будуть шалено щасливими разом з тваринами у потрібних ракурсах... бо так вимагає представлений жанр.
Взагалі, не найгірше родинне кіно, але, на жаль, трохи нуднувате, затягнуте, нав'язливо життєстверджуюче та, місцями, надлишково ванільно-сопельне. З іншого боку, кому не подобаються усілякі тварини, з котрими копирсаються відомі актори, на фоні загальної поверховості та простого сприйняття сюжету.? Отже, враження від картини "Ми купили зоопарк" неоднозначне, як то кажуть - плюс мінус. Рекомендується перегляд з ціллю внутрішньородинного підйому, моралізації неслухняних нащадків та зворушливих сліз від споглядання ідилістичних сцен.

Люблять американці копирсатися у своїй багатій історії з часів гуманно винищених індіанців... Однак, що приховувати, іноді з цього заняття виходить досить пристойне кіно, а якщо за справу береться сам Клінт Іствуд, майже епохальний актор а, згодом, чудовий режисер та ще й задіює у процес Леонардо ді Капріо, то самі розумієте, робота, принаймні, заслуговує на увагу.
Картина розповідає про життя та діяльність людини, котра стояла у витоків впливової правоохоронної організації, а саме ФБР, та майже 50 років керувала нею. Джон Едгар Гувер прожив довге та успішне життя, боровся зі злочинністю, Ку-Клукс-Кланом, заснував базу відбитків пальців, значно підвищив технічний рівень слідчої роботи тощо. Але, якщо, у той же час, копнути глибше, був фанатичним антикомуністом, був одержимий численними маніями, комплексами та властолюбством, придушував свободу слова та демократії, не соромився брудних методів впливу та, іноді, не стискався зайвими доказами вини. Також, за чутками, був масоном та ініціатором деяких темних справ. І знову ж таки, за більш переконливими чутками, був латентним гомосеком. А те, що Гувер заповів всі статки своєму заступникові Клайду Толсону, ніколи не мав дружини, чи бодай видимої коханки, довго жив з матір'ю, вже не чутки, а реальний факт.
Звичайно, співпереживати або співчувати такому головному герою будуть спроможні далеко не всі глядачі, а от спостерігати за розвитком подій... тим більше, що стрічка Іствуда не намагається ліпити "солодких образів", а просто показує його художню версію, котру можна прийняти або ні. Фільм довгий, складний, в деяких місцях він може бути трохи нудним, але аж ніяк не моралізуючим.
Ді Капріо, зображаючи як молодого, так і старого Гувера, з вагомим макіяжем на обличчі, грає звично добре.На рівні виконала довірену секретарку Наомі Уоттс. У ролі "колеги-партнера" Клайда Толсона виступив Ед Вествік, а образ матері головного героя дістався заслуженій акторці Джуді Денч.
Отже, "Дж. Едгар", доволі, любопитне кіно, що навіть через загальну неприємність та несимпатичність головного персонажа не втрачає загальної харизми та пізнавального змісту. Зрозуміло, буде цікаво не всім. Однак, вирішувати, через що варто дивитися, і чи варто взагалі - справа індивідуальна.

"Спочатку кохання, потім весілля" - це абсолютно типова американська мелодраматична комедія, орієнтована на домогосподарок та невиліковно романтичних натур . На борту має відверто жалюгідний гумор та безвиразний сюжет, побудований на чистих непорозуміннях. Судіть самі: красуня Ава, котра нещодавно вийшла заміж, працює психоаналітиком та має за обов'язок звести літніх батьків, що зібралися розлучатися, бо мати раптом згадала інтригу 30-річної давнини. У спробах досягти мети дівчина не нехтує будь-якими способами, у той же час забуваючи про власного чоловіка, всіляко ігнорує його та просто не дає. Саме на цьому і будується стрічка...
Загалом, неабияк проблема полягає у тому, що левова частка конфліктів у стрічці висмоктана з пальця і мізерної уяви режисера. Чи дивно, що глядач, здебільшого, не буде співпереживати героям.? До того ж, можуть з'явитися закономірні питання - навіщо та щоб що? На котрі прилетить безжальна відповідь - бо сімейне кіно. Не має значення, що не смішно, адже мило, наївно, гарненько та для усієї родини...
Чи всетак погано і не можна знайти у фільмі чогось для похвали.? Можливо актори ... ну, літні грали краще, молоді виглядали ззовні, особливо сестри. Можна обережно виділити Джеймса Броліна та епізодичного Крістофера Ллойда. Ну, і традиційний щасливий кінець ... надуманий, але декого підсвідомо радує.
Отже, якщо відкинути природне обурення тим плачевним фактом, що окремовзятий глядач нічим не зможе врятувати "Спочатку кохання, потім весілля", варто зазначити, що майже неупередженому чоловічому оку вдалося знайти бодай щось добре у цій картині.

В отличии от оригинала здесь сюжет завязан не на любви а на сомнениях. Раскрытие темы востания какая-то дичь. Главный противник вообе отстой ( если взять оригинал то там без помощи главный герой бы умер если бы ворона убили) здесь даже намёка не было на особенность ворона как такового кроме странных голосов в голове ГГ. Превращать культовый фильм во второстепенный боевик это отстойно. Очень жаль что так и не научились делать перезапуски достойными оригинала... Если бы ГГ не взял катану (ну этотяжело назвать катаной просто клинок для сепуку) которой крамсал всех на право и на лево то вообе нечего было смотреть.

Ідея створення картини з'явилася завдяки кліпам на пісні інді-рок-групи "Biting Elbows", котрі зняв фронтмен цієї самої групиІлля Найшуллер, він же нащадок заможного російського бізнесмена.Взагалі, знімати кіно від першої особи - це, як виклик та і ризик, як для акторів, так і для режисера, бо такий прийом вже вельми набрид глядачам. Та і проблем з екшн-сценами більш ніж достатньо вимальовується. Саме з цим і зіткнулися творці картини, тому за плином процесу довелося розробляти деяке допоміжне обладнання. Якщо з'явиться цілком закономірне питання про те, хто втілив головного героя, відповідь проста - він знеособлений, бо представлений декількома людьми. Навіть сам режисер приймав участь у цьому дійстві.
Щодо самого фільму: сюжет простий, як дерев'яна лавка, можна навіть сказати - примітивний. Кіборг Генрі готовий на все, щоб врятувати... мабуть, свою дружину з лап блондинистого негідника-хіпстера, але це не точно. Цю саму, начебто, дружину виконала красуня Хейлі Беннетт.Соратника, вірніше (ків) головного героя чудово зігравШарлто Коплі, насправді його персонажі є набагато яскравішими за всіх інших.
Звичайно, недоліків у стрічці теж вистачає. По-перше, все-таки техніка зйомки. На жаль, глибокого занурення не вийшло, зате нудити деяких глядачів, зі слабким вестибуляром, цілком може через смикання картинки, інколи дуже активне.По-друге,раптово фільм зорієнтували, перш за все, на західного глядача, а тому оригінальна мова - англійська. Чи не ганьба для кацапського кінопрому, що так несамовито налаштований на вітчизняне.?
Отже, як для трешу фільм все-таки прийнятний. Технічний бік, хоч і постійно просідає, але не гівняний, екшену у надлишку, майже весь хронометраж, і саунди нерідко підходять під екранне дійство.

У Чикаго в антиутопічному майбутньому сталося щось на кшталт повалення устрою. Паніка, страх, безконтрольність, терор почали стрімко множитися. Саме час головній героїні стати корисною для рідного міста...
Третій фільм франшизи "Дивергент" - "Глава 3: Allegiant"(що чомусь вийшов у прокат, як "за стіною"), заснованої на творах Вероніки Рот, знову довірили режисеру другої частини Роберту Швентке. І зробив він, можливо, найгірший фільм цієї історії, оскільки, мало того, що передостанній епізод і так часто виявляється слабкішим в очікуванні фінального, та ще й матеріалом став сценарій для глядачів підліткового віку.
Головна героїня Тріс створює враження недолугої, наївної і нетямовитої дівчини, добре, що хоч партнер трохи компенсує її "переваги", інакше команда порятунку закінчилася би не починаючись. Разом з ними до лав стають персонажі з попередніх серій, всі вони звиклі до зрад, бо це норма у тамтешньому суспільстві...
Швидко по складу: Шейлін Вудлі, Тео Джеймс, Майлз Теллер, Енсел Елгорт, Зої Кравіц, Наомі Уоттс, Октавія Спенсер, Джефф Деніелс. Тобто, багатообіцяюче, але безвиграшно. Дивно, що у кінокартині по книжковому матеріалу науково-фантастичного характеру, тотально бракує розумних або, принаймні,продуманих фраз та діалогів. Окремо розчаровують, фальшиво виглядаючі, гаджети, страждання та смерті. Щодо останніх - дієво було би уникати таких сцен взагалі, ну або підвищувати віковий рейтинг та працювати над ними допутя.
Як висновок - "Дивергент. Глава 3: За стіною." вразить, виключно, великих шанувальників франшизи, і то, якщо вони умовлять себе не розчаровуватися остаточно. За суб'єктивною думкою, кіно зайняло місце у загальній, маловідрізняючійся масі молодіжної антиутопії, разом з "Голодними іграми" та "Того, що біжить у лабіринті" чи десь там ще...

Іспанський режисер та сценаристХуліо Медем, котрий береться створювати кіно про жінок та їх сутність, здійснив не зовсім вдалу спробу зняти складну драму. "Ма Ма" розповідає про вчительку Магду, що дізнається про свій страшний діагноз. ЇЇ чудовий син, люблячий чоловік та турботливий лікар допомагають впоратися з викликами... І дійсно, здається, щонезважаючи ні на що, якимось дивним чином, Магда, більшу частину сюжету, виглядає щасливою.
Якщо хтось знайомий з творчістю Пенелопу Крус, то помітить недозволений, до того часу, відвертий експеримент, насамперед у вигляді та зовнішності. Другими по значенню у фільмі стали іспанськіактори Луїс Тосара, втіливший другого чоловіка Магди - Артуро, та Асьер Ечєандіа, котрий відобразив харизматичного гінеколога - Хуліана. Обидва персонажі внесли неабияке значення у життя головної героїні.
Попри все, критики негативно сприйняли творіння Медема, і не безпідставно. З життєстверджуючої на початку, картина провалюється у мелодраматичну типовість для задоволення вразливих категорій, що не проти пустити сльозу вмилування. Важко сказати, яке враження викличе "Ма Ма" у чоловічої частини, мабуть, друга половина ніяке.

Чому таке дивне гасло було обрано організацією, що намагалася досягти піднесених цілей жорсткої справедливості не відмовляючись від жодних засобів.? Наче і було пояснення від одного персонажа, але настільки невиразне та непереконливе, що сором бере за сценаристів. Вкотре непощастило Ніколасу Кейджу, ні з режисером ні з фільмом. До речі, перший - Роджер Дональдсон, а другий має кумедну назву від прокатників, що по традиції не відповідає оригінальній, - " Голодний кролик атакує".
На початку стрічка нагадує кіно далеких вісімдесятих про вершителів справедливості, давно не вірячих як у сам закон, так і у чесність, професіоналізм та компетентність його служителів. Далі по сюжету тема затіняється і творці починають клеймити цих месників усіма можливими силами. От тільки сили якраз, у першу чергу творчі, вже, мабуть, вичерпалися, тому у хід йдуть приїдлі штампи. Наприклад, розділення сторін за зовнішністю, а саме - відсутність або наявність волосся на голові персонажів...
При всьому, Кейджу стала у пригоді його основна творча техніка - зсунуті у страждаючий спосіб брови та натягнуті емоції, що на тлі решти персонажів стрічки сприймається досить нормально. Цілком природно, що про будь-які, виключно кінематографічні, переваги картини мови не варто заводити за винятком того, що оператор старався, але лише його докладених зусиль, звісно, було недостатньо.
Коротко підсумовуючи, можна сказати, що фільм не рекомендується до перегляду двом категоріям глядачів - тими, хто продовжує розглядати Кейджа як першокласного актора, котрим він, без сумніву, був колись, і тим, хто має високі вимоги до загальної якості кіно.

Фильм посредственность.Пропагандистские фильмы всегда не очень, но тут полный пшик)) Рэмбо 3 хоть был красив местами, а тут...
Для большего драматизма начали конечно с сисек ( нужно заметить пропагандистские РФ фильмы хоть без этого).
Сюжета практически нет и даже нет никакой идеи, что пшш.
На борту слабый актер Андрей Мостренко, который застрял на 3-м плане в Российских и Украинских сериалах, но тут получил крупную роль наставника.
Фильм никому не рекомендую. Не самый качественный трэш на военную тематику. От меня 2 из 10 ( 1 баллза то сняли,а 2-й балл за природу).

рекомендую "Лучшие в аду", "Солнцепёк".

Тому що - як проста та безжальна констатація факту. Саме таке враження залишає стрічка дочки великого Майкла Манна - Емі Канаан. Це саме той випадок, коли бракувало впевненості, досвіду, натхнення чи ще чогось для того, щоб заглибитись у пошук істини та, як результат, знайти загальне визначення фільму як такого.
Режисерка намагалася створити якусь притчу або похмуру легенду про той самий простір, який вона вклала у заголовок, але у неї просто вийшло щось дивне. За великим рахунком, маємо кіно категорії B, належність до котрого вуалюється відомими акторами, до яких належать Сем Уортінгтон, Джефрі Дін Морган, Джессіка Честейн та ще юна Хлоя Морец. Занурення у темні простори, мабуть є не що інше, як намагання відійти від реальності подій, на котрих базується картина. Іноді здається, що захоплюючись другорядним, автори нехтують дотриманням джентльменського набору формальних кінематографічних прийомів або, навіть, гармонійністю історії. Тому і з'являються персонажі незрозуміло звідки, і там же зникають, при цьому провокуючи різкі зміни у жанрах. Саме питання актуальності у загальному контексті сюжету залишається відкритим.
З іншого боку, все, не у малому ступені, залежить від точки зору, при котрій перераховані недоліки можна сприймати як формальні прийоми, що сприяють, або повинні сприяти, створенню своєрідної атмосфери незрозумілості. Хоча, особисто, дотримуюсь погляду, викладеного вище. Не всім нащадкам талант передається у спадок.

Кінематографічні практики режисера Кевіна Сміта плавно перетікають з однієї роботи в іншу та перемішуються між собою, тому його творіння "Червоний штат" є їх своєрідною збірною проекцією.
Стилістика зйомки, достатньо, типова для американського авторського кіно, локація відірвана від осередків цивілізації та загублена у часі і просторі.Проповідник Купер разом з "сімєю-приходом" займають радикально-фундаменталіські позиції, у своїх практиках боротьби з невірними вони виходять за стіни церкви, організовують пікети та, не словом а ділом, карають нетрадиціоналів та розпусників-дегенератів, на котрих так багате містечко Куперсдейл, що слугує моделлю всієї Америки. Водночас, святе писання настільки абстрактний та неоднозначний текст, що трактувати його можна багатьма вигідними способами, чим і займаєтьсякітчевий та харизматичний Ейб Купер. Тим часом Сміт постійно демонструє зворотню сторону блаженності та богобоязності прихожан на прикладі припадочної, вульгарної, істеричної та негуманної Сари.Переважно, "Червоний штат" є грою у натяки танапівтони, причому, достатньо серйозною. На прикладі шерифа, до речітупогота недолугого створіння, та агента Кінена режисер намагається розібратися - чому у провінції стільки гомиків.? У стрічціна старті немає позитивних персонажів, основні дійові особи - радикальні релігійні фанатики, силовики, дегенерати та геї, всі вони далекі від уявлень про ідеальних людей. Проблиски світла пробиваються лише у юної прихожанки Шайен та у дружини агента.

Фінал фільму вінчає бійня з алогічним кінцем, що продовжує тему символізму, натякаючи на те, що релігійний радикалізм часто плутає звук зламаної сирени з гласом Господнім, а завісою дійства слугує цинізм силовиків.

Ставши Воїном Дракона, панда на ім'я По не раз рятував рідні землі від лиходіїв завдяки своїй своєрідній майстерності. Але тема світу мертвих, у випадку попередньо заданого темпу, забрала з мультфільму значну кількість веселого шарму. "Кунг-Фу Панда" вже давно стала однією з найбільш популярних та улюблених глядачами анімаційних франшиз студії "DreamWorks Animation". З моменту виходу її попередньої частини пройшло довгих 5 років, але чи для багатьом поціновувачів різного віку продовження виправдає період очікування.?
Третю частину пригодзняли режисер минулого мультфільмуДженніфер Ю та аніматорАлессандро Карлоні, для котрого вона стала повнометражним дебютом. І, мабуть, щоб перевершити попередні стрічки, що обидві були номінантами "Оскар", творці вирішили торкнутися теми надприродного і потойбічного, що, натомість, виявилося не зовсім вдалим рішенням. Добре, що хоч зовні Поне надто змінився, залишаючись, частково, все тієюж незграбною та інфантильною пандою. Окремою сюжетною лінією стає знайомство головного героя зі своїм біологічним батьком, що дає початок надмірній кількості зворушливих епізодів у шкоду комічним. Разом з По повертаються й інші вже знайомі воїни Дракона, а також майстри Шифу та Угвей. Небезпеку цього разу втілюється злий дух Кай, котрий намагається забрати у протогоністів.... увага!... життєву енергію Ци. До чого було таке городити у розважальний мультфільм - загадка або, скоріше, помилка.
Навіть, якщо хтось був великим шанувальником "Кунг-Фу Панда", то третій фільм має добрі шанси похитнути такі переконання. Дарма, що вже з'являється ціле поселення панд, які, начебто, одним своїм виглядом повинні були, по задумці авторів, вкрай розчуяти та незворотньо підкорити глядача будь-якого віку.

Свою режисерську роботу французька сценаристка Аліс Вінокурприсвятила посттравматичному синдрому ( нібито), що допікає багатьом колишнім солдатам. "Меріленд", котрий чомусь вийшов у прокат під назвою "Тілоохоронець".
Головний герой фільму не говорить багато, зате усвідомлює, що параноя параноєю, а охороняти дружину ліванського бізнесмена виявляється не таким вже й безневинним заняттям. Маттіас Шонартс, нарешті, з другорядних ролей виступив на перший план. Він, досить, переконливо передав образ колишнього солдата і саме на ньомусконцентровано основну увагу у "Меріленді". Від героїніДайан Крюгерпротягом усього перегляду чогось очикуєш, якогось несподіваного повороту, можливо, але нічого цікавого вона стрічці не додає.
Кінокартина могла би бути непоганим трилером, але цього не сталося, до того ж, у фіналі все швидко згасає і ніби втрачається повна розв'язка. Ні сюжетна лінія недбалих поривів Вінсента до своєї клієнтки, ні сама історія взагалі не доходить до бажаної кульмінації, де б знайшлися якісь дієві ходи. Хтось намагається назвати це французьке кіно авторським, але ні, воно просто не пропрацьоване належним чином. Є двоє людей, котрих разом звели обставини, і вони тримаються один за одного поки потребують ті ж обставини: він, щоб знайти хоч якийсь сенс у житті, вона, щоб вижити та захистити свого сина.
Загалом, "Тілоохоронець" Вінокур приверне увагу небагатьох глядачів, по тій простій причині, що не містить жодного чинника успіху.

Весь сериал посвящен пропаганде того как класно жить под постоянным присмотром (в т.ч. ИИ). Как это спокойно, безопасно, одиноковое образование, могу быть геем, защита персональных данных (только кто вообще просил чтобы ктот о собирал мои персональные данныеи для вида меня спрашивать могут ли их обрабатывать. А на практике я теперь не могу установить некоторые проги где есть только один вариант дать согласие на обработку персональных данных - отказываешься не устанавливай) и тп, там везде работает честный персонал который хочет чтобы все вышло и все было по честному со всеми. Забота о всех и каждом.
Только это утопия которой не бывает. Крупоный капитал хочет полный контроль и подчинение населения для получения полной власти над людьми (и тогда с людей будут 7 шкур задешево снимать). Другими словами управляемые и в полном подчинении рабы. Привычки и методы не изменились со времен рабовладельчества. Капитал всегда эксплуатировал и угнетал народ. А с новыми технологиями можно даже теперь рабство вернуть под видом новых идей безопасности и тп. США организовав у себя взрывы на башнях близнецах чтобы под видом защиты и борьбы с терроризмом ограничитьи свободы своих людей.
А этот сериал постепенная и мягкая пропаганда как это все классно, чтобы люди легче все это вопсриняли. Такие вещи продвигают иногда десятилетиями до их внедрения. как например отказ по миру от наличных денег и переход к безналичным, а теперь будут продвигать цифровые где одним нажатиям твои деньги можно заблокиовать и тогда ты полностью во власти своих хозяйвов - олигархов и их ставленных президентов. В китае еже есть 15 минутные города. В гугле полно инфы.
А в реальности будет как с атомной бомбой. Когда ее разрабатывали рассказывали что это для защиты а потом раз и уничтожили 2 мирных горрода с огромным количеством обычных людей. Так и с ИИ будет. Мягко будут стлать да спать будет так жестко как уже не было давно с момента как изчезло рабство. Только раньше рабов кормили хазяйва а теперь будь добр выживай сам или сдохни.
Потому или этому бороться или будем жить как скот.

В оригіналі кінокартина Крістіана Діттера має назву "Як бути самотньою" і те, що для прокату її перейменували на "В активному пошуку", частково перекреслює головний посил фільму. Адже основна тема цих любовних пригод чотирьох нью-йоркських жінок полягає у тому, щоб знайти себе у відносинах та поза ними.
Отже, головна героїня Еліс залишає позаду стосунки і переїжджає у велике місто, щоб почати з "нового аркушу". Але, натомість, потрапляє у вир змінюючих один одного хлопців, тобто блядства, що, на диво, ще й приносить їй страждання. Втім, вдало знаходиться втішаючий аргумент у вигляді переконання - якщо вже потрапила одна до величного Нью-Йорку, то повинна не втрачати ані хвилини та протестувати якомога більше партнерів.
Виконавиця головної ролі Дакота Джонсон, усіма силами, намагається продемонструвати свої акторські здібності. Але, якщо хтось і не дозволяє стрічці повністю скотитися домелодрами, так це нова подруга героїні - Робін, яку взяла на себе Ребел Вілсон, харизма котрої відповідає її вазі.Четвірку самотніх жінок замикають емансіпованаЛеслі Манн та одержима заміжжям Елісон Брі.
Отже, фільм "В активному пошуку" з іронією підходить до відносин між жінками та чоловіками, помилок, що їх супроводжують, та безладних статевих стосунків. Правда, основний посил, котрий наполягає на загальній гармонії, значну частину картини губиться, з'являючись лише на початку та у кінці.Так що перед глядачами постає чергова, нехай і часом весела, американська, вірніше нью-йоркська, комедійна мелодрама, котрих достатньо на екранах.

Насамперед треба згадати, що студія "DreamWorks Animation" подарувала глядачам безліч чудових мультфільмів. Серед них і анімація "Кунг-фу панда", представлена вже третьою частиною. Перша історія була дуже цікавою та захоплюючою. Не дивно, що успіх дав поштовх для створення продовжень.
У черговому епізоді Воїну Дракона, тобто панді По, належить битися не тільки з колишнім соратником, а й більше дізнатися про самого себе та про своє призначення. І от тут з'являється питання -навіщо було закручувати сюжет навколо енергії ци та потойбічного світу у мультфільмі 6 ? Скоріш за все, такі моменти залишилися незрозумілими для молодших глядачів. Та ще би нічого, якщо би ці рішення не були би у збиток, звичного за попередніми частинами, гумору та кумедності. Адже, обходитися в уподобаному фільмі одною милотою - не зовсім вдалий крок з боку авторів. Втім, чого вистачає у мультфільмі, так це торжества добра та тріумфу моралі.
Отже, занадто багато надій на третю частину "Кунг-фу панда" покладати не варто. Тенденція пригод збереглася, але динаміка та жарти просіли, що робить продовження, не властиво для франшизи, нуднуватим. Залишаються сподівання на те, що черговий сіквел реабілітує історію вподобаних персонажів.

У свій час казали, що роман початківиці фотографа та старшоїжінки, що перебуває у непростих сімейних стосунках, окреслений у стрічці "Керол" та втілений Руні Марою та Кейт Бланшетт, наробив чимало галасу та, навіть, зумів підкорити серця деяких глядачів та критиків, і, у результаті, принести цілих 6 номінацій на "Оскар". Та чи була насправді екранізація Тодда Хейнса настільки зворушливою та привабливою.?
Все почалося з роману американської письменниціПатриції Хайсміт "Ціна солі", що і ліг в основу "Керол", зусиллями сценариста Філліса Наджі, котрий, власне, розкопав, невластивий для бібліографії авторки, драматичний твір. А Хейнс разом з двома чудовими актрисами зумів вдихнути у цю історію екранне життя.
З першого знайомства, працівниці універмагу Терез з багатою пані Керол, стають очевидними їх уподобання та, у наслідку, наміри останньої. В їх спілкуванні присутній легкий флірт, свідомий для Керол, натомість експериментальний для Терез.
Кейт Бланшетт виразно магнетична в образі, набагато більшому, ніж просто сумуючої багатої дами. Вона намагається боротися з собою, з чоловіком, з суспільством, здатним засудити та позбавити її прав на доньку за роман із жінкою. Руні Мара не менш чарівна у відносній простоті переданої нею героїні, що контрастує з яскравістю партнерки. Непогано зіграла подружку КеролСара Полсон. Запам'ятався Кайл Чандлер у образі зневіреного чоловіка досвідченої лезбіянки.
Отже, з одного боку - Хейнс, за допомогою оператора Едварда Лахмана, зняв дуже інтимний фільм, вхопивши дух та шарм 50-х. З іншого - роман Керол та Терез розвивається невиправдано повільно, драматизм відносин є прямим наслідком навмисних дій персонажів, а доросла, можливо "справжня", любов відверто затьмарена маніпуляціями більш досвідченої героїні. Так що, весь галас навколо картини обгрунтований, приблизно, відсотків на 30-40, втім, як завжди у кінематографічному бомонді...

Не для кого не є таємницею той факт, що Дуейн Джонсон - це актор певного амплуа. Фільми з його участю, звісно, відрізняються за якістю - серед них є посередні, прохідні, цілком непогані та навіть оригінальні. Так от, "Faster", навряд чи, зміг вийти за межі перших двох.
Герой Джонсона виходить з вязниці з чіткою метою помсти. Початок реалізації цього плану активує ще двох ключових персонажів - "Копа" та "Кілера" Особливістю характерів діючих образів стала наявність у кожного своєї "залежності", будь то жага помсти, тіньове життя чи амбітний спортивний інтерес, продиктований розладом. І кожний стоїть перед вибором - позбутися її та нормально жити чи продовжити та погано закінчити... Кульмінацією виступить сцена у церкві, де головні героїв приймуть свої рішення.
Стрічка "Faster" блище тяжіє до жанру кримінального трилеру, хоча наявні сюжетні дірки та пафосність більше були би прийнятними для нуару. Натомість, візуальний бік фільму виглядає непогано, операторська робота є прийнятною та і музичний супровід доцільний.
У складі акторів, окрім самого Джонсона, присутні Біллі Боб Торнтон, що зіграв копа-наркомана, Олівер Джексон-Коен у ролі нарцистичного кілера, а також Мун Бладгуд та Карла Гуджино.
В цілому, "Faster"-"Шидше кулі"-"Нещадний" вийшов би непоганим кримінальним нуаром, бо для трилера має достатньо недоліків та і сюжет рясніє, відірваними від реальності, дивностями. Для шанувальників актора Дуейна Джонсона та низькоінтелектуального кіно - те що треба.

Одного разу вже посміявшись над шанованим американським святом, режисер Майкл Догертівирішив взятися за наступне, котре, щоправда, не зовсім асоціюється із жанром жахів. Різдво, у своєї традиційній інтерпретації вже трохи набридло, чи не так.? У "Крампусі" на глядача очікує кардинально інший святковий сценарій, що включає у себе демонічного антипода Санти Клауса, що прийшов, разом з огидно-кумеднимиіграшками-вбивцями, продемонструвати наслідки зневіри у "магію Різдва".
Родина, з котрою знайомить комедійний хоррор, є втіленням усього, що тільки може дратувати у родичах, додайте до цього декілька неврівноважених дітей, тітоньку-алкоголічку та німецьку мовчазну бабусю. Тут і без монстра не зовсім затишно. Основних гравців втілили Тоні Коллетт, Адам Скотт, характернийакторДевід Кокнер та Еллісон Толман.
Початок оповіді, за великим рахунком, шаблонний, але досить швидко все виходить з-під контролю: починається жахлива снігова буря і, незабаром, прибуває найцікавіший герой цієї історії - Крампус, котрий, треба визнати, вийшов колоритним персонажем, цілком придатним, щоб влаштувати пекло на свято.
Отже, "Крампус" - неординарний різдвяний фільм, акцентований більше на хоррор, ніж на комедію, але і посміятися над дурістю та безвідповідальністю героїв буде можливість. Не рекомендується дивитися з занадто малими дітьми, оскільки стрічка має достатньо моментів, від котрих і деякі вразливі дорослі можуть трохи підпустити. Але тих, хтошукаєбільш гострих відчуттів від традицій, стрічка цілком може розважити.

Такі фільми, як "Менді" виходять, на щастя, нечасто, завдяки цьому можна згадати про присутність якоїсь оригінальності та особливого авторського бачення. Але чи для всіх картина виглядатиме особливо.? Звісно ж, ні.
Події розгортаються у 1983 році в американській провінції, навколо дроворуба Реда Міллера та його дружини Менді. Сімейне життя руйнується в один момент волею випадкової зустрічі, що дає поштовх подальшим трагічним подіям, котрі, у свою чергу, спонукають Реда вийти на шлях помсти
На перший погляд, шаблон сюжету є типовим для стрічок про "вендетту", тому авторам треба було внести до нього щось особливе та незвичне. Оповідь можна поділити на дві частини, власне, режисер сам їх виокремив за допомогою назви. Перша - знайомство з головними героями та негідниками, щедро здобрене психоделічною гарячкою. Друга - власне, помста Реда у цілком трешовій манері. Видно, що режисер Панос Косматос, для котрого "Менді" стала другою повнометражною роботою, не поспішав з постановою кожної сцени: вони такі до нудоти тягучі, що прискорення швидкості відтворення ніяк не впливатиме на сприйняття, головне впевнитись у тому, що воно потрібне. Періодично з'являються анімаційні вставки під стать основного напівхаосу. Музичним супроводом можна катувати чутливі душі. Антагоністи представлені різношерстною масою - від обдовбаних сектантів до, схожих на байкерів виродків, котрі нагадують демонів.Зрозуміло, що даний фільм не є веселим - це авторський драматичний трилер, хронометраж котрого не кожен підкорить, не дивлячись на присутність кривавих сцен, з сокирою власного виробництва включно.

Головну роль зіграв Ніколас Кейдж, можливо це його найкраща гра останніх часів, на жаль, традиційно не у найкращому проекті. Андреа Райсборо передала образ Менді, художниці трохи "не зі світу сього". Поганець-релігійний фанатик дістався актору Лайнасу Роучу. У епізодах з'явилися Білл Дьюк та Річард Брейк.
В цілому, фільм "Менді" вийшов далеко не кращою авторською кінострічкою. Може сподобатися апатичним пацієнтам спеціалізованих закладів, шанувальникам трешу та тим, хто вважає себе налаштованим на особливу інтелектуально-чуттєву хвилю та бачить недоступне звичайним смертним. Більшість глядачів неспішний розвиток подій стрімко хилитиме у сон. Головне витримати першу годину, далі жвавості додасться.