Рецензии на фильмы и сериалы

Денні Оушен прославився завдяки трьом найбільшим пограбуванням в історії кіно, і ось настав час його сестри Деббі, яка щойно вийшла з в'язниці. П'ять років, вісім місяців і дванадцять днів вона виношувала за гратами дуже прибутковий план помсти і готова втілити його в життя. На що здатна ця, вийшовша з тіні, представниця відомого сімейства, і показує спін-офф "Вісім подруг Оушена". Тож зустрічайте жіночу банду мрії:Сандра Буллок,Кейт Бланшетт,Енн Хетевей,Хелена Бонем Картер,Мінді Кейлінг,Сара Полсон,РіаннаіАквафіна.Разом цим прекрасним і розумним жінкам належить провернути неможливий злочин. Компанію актрисам на екрані склали британціРічард АрмітеджіДжеймс Корден, які втілили цікаві фігури з темного минулого Деббі. І головна героїня дуже рада зустріти їх знову, оскільки їм відведена певна роль в її грандіозному плані. Яка? Сестра Оушена ніколи не розкриває свої карти, поки не зірве банк. У першій половині картини сценарій не раз спотикається і навіть здається нудним, хоча актриси своїм талантом з усіх сил намагаються загладити огріхи сценаристів. Зате друга частина фільму - саме пограбування - вийшла досить цікавою, хитрою і розумною, тільки її треба терпляче дочекатися. За жанром "Вісім подруг Оушена" є чистою кримінальною комедією; екшену і трилера, заявлених у її описі, тут майже немає. Вони прийшли взяти своє розумом і тільки розумом. А також довести всім, що жінки теж здатні провернути неймовірне пограбування, хоча кінематограф постійно переконував нас у протилежному, останнім часом звівши нанівець на великому екрані аферизм в жіночому виконанні. Нехай у них не все проходить гладко, але, як то кажуть - хто не ризикує, той не п'є шампанського.

Замечательный комедийный сериал, который радует позитивным, добрым юмором и мотивирующими на хорошие поступки сюжетами! Актёрский состав весь без исключения играет очень гармонично, профессионально и натурально, отдельно нельзя не отметить Павла Майкова, играющего главного героя, это большой профессионал своего дела. Актрисы, играющие подчинённых Макарова, так же замечательно справились со своими ролями, составив достойную компанию Павлу Майкову и радуя зрителей отличной игрой. Радует что в фильме нет чернухи, из которой последнее время состоит очень много современных фильмов. Это отличный образчик комедийного жанра!

Супергеройська сімейка дебютувала на великому екрані в 2004 році, і з тих пір глядачі різного віку з нетерпінням чекали сіквела їх пригод. За час очікування встигло вирости ціле покоління шанувальників "Суперсімейки". У другому фільмі Боб, Хелен, Фіалка, Деш і Джек-Джек - все така ж звичайна сім'я з незвичайними здібностями, і вони готові рятувати світ вдруге, вирішуючи по ходу справи свої сімейні проблеми. "Суперсімейка 2" бувочікуваним продовженням, тому у мультиплікатораБреда Бердапросто не було права на помилку. Будучи одноосібним режисером і сценаристом сіквела, що для сучасних мультфільмів велика рідкість, Берд вирішив почати "Суперсімейку 2" з того самого моменту, на якому закінчився оригінал, тобто залишити сім'ю Парров такими ж, якими вони полюбилися глядачеві. І цей простий, але геніальний хід зіграв франшизі на руку. Свій сіквел Берд умовно розділив на дві частини: сольна пригода Еластіки, яке місцями нагадує нуар, і домашня пригода містера Неймовірного, який тільки тепер розуміє, що рятувати світ набагато простіше, ніж поратися з дітьми. Охоплюючи найрізноманітніші аспекти стосунків батьків і дітей, дружин і чоловіків і звертаючись до глядача від імені сімейних цінностей, мультфільм є таким, який буде цікаво подивитися і дітям, і їхнім батькам. А найвизначнішим моментом сіквела є епічна битва Джек-Джека з єнотом. Так, звучить дивно, але це варто побачити.

Після подій "Протистояння" Скотт Ленг перебуває під домашнім арештом за участь у махачі на боці Капітана Америки. Однак раптово він отримує дуже важливе завдання від Хенка: Скотт із його дочкою Хоуп повинні врятувати Джанет, яка не може вибратись із квантового виміру протягом десятків років.На зміну епічній "Війні Безкінечності" прийшла лайтова комедія. Перший фільм про Людину-мураху, який студія планувала зняти дуже давно, не міг відзначитись злагодженою логікою подій, проте новий формат для кіновсесвіту, контраст розмірів подій на екрані, став характерною рисою зйомок Людини-мурахи. Черговий фільм "Марвел" ніби натякає на те, що немає сенсу сумувати після драматичної кінцівки попереднього фільму, тому що герої точно виплутаються із халепи. Стрічка "Людина-мураха та Оса", скрізь пронизана гумором, водночас, як відсторонена від попередніх подій, так і дає завязку для фільного акорду епопеї від "Марвел". Сюжет доволі простий і передбачуваний, однак більшого для подібного проекту і не треба.

Голлівуд продовжує запускати хітові історії про тінейджерів, що живуть в недалекому майбутньому і борються з системою. Новою спробою стартував черговий фільм-екранізація роману-бестселераАлександри Брекен«Темні уми», в якій більшість дітей загинуло від загадкової епідемії, а ті, що вижили знайшли надздібності, і уряд автоматично почав вважати їх загрозою... Одним з головних плюсів "Темних відображень" виявився його юний акторський склад на чолі з чарівною Амандлою Стенберг, яка не так давно почала підкоряти серця глядачів. Вона наділила свою персонажку Рубі величезною внутрішньою силою і великим серцем, поступово перетворюючи її з дитини на майбутнього лідера покоління. Її друзів втілили менш відомі актори. Кожен з них привніс у цю екранізацію щось своє і зіграв з душею, показавши справжніх персонажів, яким легко співпереживати. А щира історія кохання Рубі і Ліама з усіма їх незграбними моментами викликає усмішку і позитивні емоції. За відсутність у "Темних відображеннях" набридлого любовного трикутника, без якого не обійшлися більшість антиутопії про тінейджерів, окрема подяка творцям фільму. Незважаючи на супергеройськускладову, яка робить фільм схожим на останні марвелівськісеріали, вийшло досить якісно, що не завадилокритикам рознесли його в пух і прах через те, що в ньому є багато жанрових кліше, хоча режисерка Дженніфер Ювикористовувала їх з розумом і зробила акцент не на суперздібностях чи порятунку світу, а на героях, їх невинності, щирості, дружбі і сміливості. У неї вийшов зворушливий, наповнений почуттями фільм-антиутопія, від якого віє добром, чого глядачі зовсім не очікували. Разом з цим "Темні відображення" піднімають багато проблем сучасного суспільства, як расизм, який еволюціонував від кольору шкіридо кольору здібностей, і якщо у когось він незвичайний - його просто знищують або перетворюють на ручного монстра, насильство над жінками, діти-солдати, біженці і байдужість мас, байдужість дорослих, коли дітей забирають до концтабору в дусі Третього рейху зокрема. Цей науково-фантастичний екшен не боїться говорити на серйозні і недитячі теми, чим в черговий раз виділяється від більшості орієнтованих на підлітків фільмів.

Мультфільм "Астерікс: таємне зілля"- це черговий проект у серії повнометражних мультфільмів про відомих героїв. Режисерами анімаційного фільму стали Александр Астє та Луїс Кліші. Вони ж були режисерами і попереднього фільму "Астерікс: Земля богів". Це перший мультфільм, у оригінальній озвучці якого не брав участь Роже Карель, голосом якого Астерікс говорив з екрану починаючи з 1967 року. Замість нього героя озвучував актор Крістіан Клавьє, який двічі зіграв героя у фільмах.Якщо ви знайомі з мультфільмами про Астерікса та Обелікса, які почали свій шлях декілька поколінь потому, з їхньою мальованою анімацією, то перше, на що слід звернути увагу при перегляді пригод - їх нова графіка. Це другий мультфільм даної франшизи з використанням комп'ютерних технологій. Але навіть якщо не бути готовим до нового вигляду улюблених персонажів, то не слід перейматися, тут над їхньою візуалізацією добре постаралися.Незважаючи на те, що головною метою спільного творіння мультиплікаторів є розважити глядачів різного віку, його також можна вважати досить прогресивним в межах своєї франшизи. Творці мультфільму спритно висміюють або навіть тонко тролять недоліки цілком патріархального суспільства зокрема. У цілому, "Астерікс і таємне зілля" - дуже смішний, добрий і легкий мультфільм, який сподобається як дітям та і дорослим.

Через два роки після тріумфального повернення світу чарів і чаклунства Роулінгу фільмі "Фантастичні звірі і де їх шукати" на екрани вийшов його сиквел "Фантастичні звірі: Злочини Гріндельвальда", де магозоологу Ньюту Скамандеру та його друзям доведеться зіткнутися з найнебезпечнішим чарівником свого часу - Гелертом Гріндельвальдом, а на глядача чекають нові небезпечні пригоди, боротьба добра зі злом, поїздка у Францію і повернення у знайому для всіх школуГогвортс.Незграбний магозоолог-інтроверт, якому набагато комфортніше спілкуватися з тваринами, аніж з людьми, володіє чітким внутрішнім моральним компасом й добрим серцем і завжди чинить по совісті, тому на нього й покладають важливу місію. Серед нових персонажів ключові ролі в подіях сиквела відводяться давній подрузі Ньюта Леті Лестранж, яка інтригує і раз у раз виступає на передній план, братові Ньюта Тесею Скамандеру, хороброму аврору та загадковій дівчині Наджіні, яка вміє перетворюватися на змію. Кожному з них, як і всім персонажам доведеться зробити доленосний вибір: протистояти Гріндельвальду чи приєднатися до нього, і, почувши його солодкі промови, так легко помилитися. "Фантастичні звірі: Злочини Гріндельвальда" є десятим фільмом про чарівний світ Гаррі Поттера, і цей світ не перестає дивувати. Чудеса і небезпеки зустрічаються тут на кожному кроці, і, здається, що у фантазії Роулінг дійсно немає ніяких меж. Тільки вона може змусити вас відкрити рот від подиву, коли ви потрапите в будинок Ньюта в Лондоні чи у французьке Міністерство магії, і неодноразово дивувати знову і знову, представляючи прекрасних, милих і небезпечних фантастичних звірів та ще більш незвичайних персонажів. Заради таких моментів, які звертаються до тієї безпосередньої дитини, що живе всередині кожного дорослого, глядачам і подобаються фільми про її чарівний світ, в числі яких "Фантастичні звірі", й вони не розчаровують.

У 2012 році студія "Дисней"вирішила згадати 1980-90-ті роки й показати глядачам приховане життя персонажів популярних відеоігор, які щодня займаються на екранах ігрових автоматів одним і тим же, але коли ніхто не грає в їхню гру, вони подорожують по іншим іграм і весело проводять час. Ця тема виявилася настільки популярною, що принесла першому "Ральфу Руйнівнику" номінацію на "Осар", і через 6 років на екрани виходить його продовження, в якому поганий хлопець з відеоігри і його найкраща подруга гонщиця Ванілопа вирушають у величезний і захоплюючий світ Інтернету, де їхній дружбі доведеться пройти серйозне випробування. Якщо перший "Ральф" цілком ностальгував по минулому та старим відеоіграм, то його сиквел "Ральф проти Інтернетру" - це ода технологіям нашого часу, великому і всемогутньому Інтернету, який діснеївські аніматори представляють яскравим сучасним мегаполісом, а всі його алгоритми різнокольоровими антропоморфними істотами, що готові або допомогти, або нашкодити користувачеві, якщо він раптом забреде у темний куточок всесвітньої павутини Даркнет. Тому коли Ральф і Ванілопа потрапляють в мережу у них, і у глядача також, очі розбігаються на всі боки. Адже в Інтернеті є стільки всього цікавого, що складно втриматися і не відвідати його популярні платформи, соцмережі, пошуковики, мережеві ігри з змінним сюжетом, Інтернет-магазини і той самий Даркнет. Але мультфільм не обмежується цією барвистою обкладинкою. Оскільки перша частина була про Ральфа і його пошуки самоідентичності у рамках свого світу, де всі вважають його поганим хлопцем із гри, то в другій частині на перший план виступає вже Ванілопа зі своєю мрією. Приємного перегляду.

"Зелена книга"- екранізація автобіографічних заміток, записаних Ніком Валлелонгою зі слів його батька Тоні. Можливо, цей факт додає спогадам цілком зрозумілу суб'єктивність, коли оповідач має кращий вигляд за інших. У ній простий італієць Тоні Валлелонга глибший, сміливіший і сильніший від свого відомого патрона джазового піаніста Дона Ширлі, афроамериканця. Тоні вчить музиканта не відкидати чорну культуру, з розумінням ставиться до виборів товариша і, за підсумком, приймає його в свою сім'ю. У той час успіхи білої людини сприймали як індивідуальні досягнення, а чорний завжди залишався представником своєї раси. І, якщо білий підтримував чорного, то це могло здаватися якоюсь формою поблажливості. Расизм, ксенофобія "привілей" не тільки білих. Колір шкіри не має великого значення, коли мова торкається упередження і нерозуміння. Можливоцим, заснована на реальних подіях та подана у своєму вигляді, історія підкорила глядачів і критиків так сильно.

Потрящающе трогательный французский фильм, снятый без халтуры, как надо. И актёры играют хорошо, веришь им, и персонажи сами по себе раскрытые. Для главной героини оригинальное имя выбрали - Матильда, но в принципе, она и так запоминается. Смелая, откровенная и до последнего верная. Верная как своему напарнику, Леону, так и поставленным целям. Правда сестра у неё сучка. Про такую так и хочется сказать "шлюха", "шалава". Вы уж простите меня за нелитературность, сама не люблю слатшейминг, ибо считаю, что женщина сама решает с кем, как, когда и почему. Да и потому что про мужчину такое никогда не скажут. Но в данном случае эта противная особа вызывает только такие чувства. Она думала только о своей заднице. Её время вышло, а она всё качает эту жопу да качает, и не дает мультики посмотреть. Кошмар, конечно, с такой жить.
Антагонист в фильме получился интересный, с перчинкой. Импульсивный, немного странный.
Обычно отношения с такой разницой воспринимаются в штыки, как педофилия. Хотя это далеко не всегда так. Из просмотра данной картины, зрителю явно дается понять, что это история про любовь. И Леон порой сам с Матильдой ведет себя как ребенок.
Мальда всем говорит, что ей восемнадцать лет, просто молодо выглядит, чтобы снять с других лишнюю ответственность и не получать лишних отказов. Чтобы каждый в любом случае мог себе объяснить, мол, я не виноват, меня девка обманула. А вообще с такой прической она действительно выглядит взросло, но соски выдают своё.
А вот главному герою очень подходит имя Леон. Этот острый с горбинкой нос, этот взгляд...
Не могу не отметить ключевые детали. В данном случае, это молоко и растение. Но я не понимаю, разве для того, чтобы быть киллером, обязательно пить молоко? А растение, довольно неприхотливое, тоже имеет мало смысла. Такие растения растут тропическом поясе, где выпадает мало осадков, поэтому им практически не нужно ухода. Тем не менее, окружив себя растениями, или держа в доме хотя бы одно, думаю, чувствуешь себя намного лучше, живее чтоли. И не так одиноко. И в конце Матильда пересаживает растение из горшка в землю, и это напоминает могилу, памятник. Есть фильмы, в которых делается акцент только на эстетике, они сосредоточины только на ключевых детялях, а смысла в них мало. Это я называю халтурой. Специально выдумывать какую-то эстетику не надо, она при достаточном продумывании сюжета образуется сама собой. Но в хороших фильмах не грех специально добавить пару каких-то загадочных образов или символов. И вот этот чехол для гитары, в котором киллеры хранят оружие, чтобы избежать лишних подозрений...Буду теперь знать. Видела такое в фильмах Балабанова.

РежисерАдам МакКейсправедливо припустив, що провіце-президента США освітленого часу Діка Чейні мало хто чув, тому вирішив просвітити маси, знявши біографічне кіно "Влада", де разом з загадковою постаттю Чейні, відкриває завісу над закулісними інтригами людей у владі, які, прикриваючись демократією, без зайвого гомону стають унітарними правителями.В молодості Чейні постає п'яницею-невдахою, але вже тоді у нього був один важливий козир цілеспрямована та амбітна дружина Лінн, яка штовхала його вперед, не дозволяючи бути сірою посередністю. І коли він нарешті потрапив у велику політику, то знайшов у ній себе. Дік був не дурний і знав, коли потрібно мовчати, а коли говорити, і вмів пробиватися навіть до самих високопоставлених людей, що забезпечило йому вражаючу кар'єру в Білому домі. Але хотілося більшого і зупинятися на скромних посадах, які не приймають ніяких важливих рішень, ніхто не збирався. Подружжя вирішило взяти Вашингтон "штурмом", і у них це блискуче вийшло, незважаючи на те, що Чейні не став президентом. Він обрав для себе роль сірого кардинала і, поки Буш-молодший грав на публіку, перебрав на себе всю владу в одній із супердержав світу і став грати в бога.

Фентезійна франшиза "Як приборкати дракона" стала однією з найбільш успішних та улюблених глядачами, адже перетворила знаменитих лиходіїв жанру на добрих домашніх вихованців. Бажаючи не затягувати цікавий сюжет, вирішили зняти три повнометражні мультфільми, щоб історія юного вікінга і дракона Беззубика стала логічною трилогією і показала їхній шлях від малих і переляканих вигнанців до лідерів своїх видів. І теперь в "Як приборкати дракона 3: Прихований світ" на них чекає епічна подорож в той самий таємничий світ драконів, де вони знайдуть відповіді на багато питань і глянуть в обличчя своїй долі. Раніше мультфільм не міг похвалитися гідними лиходіями, але в третьому з'являється Гріммель, який використовує розум, а не силу, вміє спритно маніпулювати своїм противником і володіє декількома небезпечними драконами, які плюються кислотою, що робить його вельми гідним фінальним ворогом для вікінгів та їхніх друзів-драконів. А розумний лиходій, як відомо, змушує героїв бути розумнішими, більше думати і прораховувати свої ходи, що сприятливо позначається на побудові усього сюжету, завдяки чому розповіді вдається захопити не тільки дітей, а й дорослих.

У 2017 році режисер і сценаристДжордан Піл струсанув жанри трилер та жахи й на додаток весь американський кінематограф, представивши глядачам свій режисерський дебют. Він став не тільки хітом серед глядачів і критиків, а й приніс Пілу його першу престижну нагороду, і ось через два роки він перевершує самого себе в новому горор-трилері "Ми", який створює свою моторошну альтернативну реальність, де кожна людина повинна боротися за виживання зі своїм двійником... І вижити з них може тільки один.З початкового моменту жахи не зупиняються та протягом усього фільму розповідь не втрачає свою тонкість і раз у раз більше нагадує психологічний трилер, аніж горор. Сім'я двійників веде ігри розуму з сім'єю Вілсонів, ніби ставить над ними свій кривавий експеримент.

Хотелось бы добавить несколько слов к своему отзыву, на основе которого у меня появилось несколько мыслей.
Убийцы цветочной луны - самый типичный фильм Скорсезе со всеми его плюсами и минусами. Скорсезе не умеет быть кратким. Начав рассказывать историю он не может остановиться. Вот прямо чувствуется, что сценарий был рассчитан на хронометраж часов в 7-8. Но продюсеры ПОДОФИГЕЛИ и попросили маэстро порезать фильм хотя бы до 3,5 часов, что и было сделано. В итоге под нож пошла вся детективная составляющая, то как шло расследование, то как раскручивали банду, а также весь процедурал. Плюс вещам, которые должны раскрывать героев и двигать сюжет и в фильме уделяется минимум времени, зато вещам, которые должны создавать атмосферу - отводится царский хронометраж. По итогу фильм - красивая обёртка с очень скудной начинкой. Знаете как в дорогих ресторанах - огромная тарелка в центре которой лежит мааааленькое дефлопе с пятью-шестью семечками, а я уже и не помню чего. Проблема ещё и в том, что Ди Каприо не умеет играть тупых. Его стезя это очаровательные антигерои как в Волке с Уолстрит или Поймай меня есть сможешь. Они умные и харизматичные, в них есть что играть. Главный герой в "Убийцах цветочной луны" - просто тупой чувак, который плывёт по течению. Он максимально безэмоционален, Ди Каприо просто нечего играть, вот он и ходит весь фильм с нахмуренным лбом, пытаясь понять как сыграть чувака, который ничего не понимает. Имхо, это просто мискаст. На его роль больше бы подошел какой-нибудь Марк Уолберг. И самое печальное во всей этой истории то, что не находится людей, которые возьмут на себя смелость указать на данные косяки фильма. А вместо этого просто хвалят фильм за атмосферность, закрывая глаза на все его минусы.

Не хочется бытьникому ни гением, ни пророком, ведь им чаще всего достается от тех, кому они благодетельствовали. Это же можно сказать и про Оппенгеймера и про Кристофера Нолана, ибо два гения сошлись на одном экране.
В целом благодаря этому фильму Нолан окончательно закрепил за собой статус великого. Он и всегда был гением, но Оппенгеймер сделал его великим, и теперь он в ряду величайших деятелей искусство. Оппенгеймер - это лучший фильм Нолана, и вот в чем дело. Все предыдущие фильмы Нолана строились на "завораживающая идея" все предыдущие фильмы Нолана имели что то что делало фильмы с нулевой секунды интересными, вы легко можете прочитать синопсис Начало и подумать да круто, это действительно было бы интересно посмотреть. И так со всеми его фильмами, Мементо - нестандартное повествование задом на перед, и интересная концепция главного героя, Престиж -- буквально фокус, Дюнкерк - повествование одной истории но с разных сторон, Инсомния - мурдер мистери, Инерстеллар - космическое и таймтревел приключение. И так со всем у всех фильмов Нолана кроме Бэтмана, была идея, которая делает фильм даже просто из за этого, ну нельзя испортить Начало, невозможно сделать Начало не интересным, только потому что там гениальной концепт, который не менее гениально реализован. И Нолан гений. Но когда дело дошло до Оппенгеймера... в этом фильме нет никакой глобальной идеи, этот фильм максимально противоположный всем фильмом Нолана, этот фильм который если так подумать, НЕ ДОЛЖЕН БЫТЬ интересным для вас не единой секунды, потому что ВЫ ЗНАЕТЕ, что они удачно построят бомбу, ВЫ ЗНАЕТЕ что они применят его. Этот фильм который обречен на провал, но Нолан доказал что он великия творец, не просто гений идеи, а гений Кинематографа, он сделал эти 3 часа абсолютно завораживающими которые вообще не чувствуются. Сразу же после Оппенгеймера, на следующий день пошел смотреть Киллера Финчера, и уже на 20 минуте было тяжко смотреть, и уже как то вязко все шло. То как Нолан использует камерность, то как он без слов повествует, и то как он предзнаменует вещи которые произойдут позже фильме это величие кинематографа. Например ведь Оппенгеймер отравил яблоко (создал бомбу) но с яблоком он в нужный момент понял какое большое преступление он делает, и в нужный момент остановился, и предотвратил поедание яблоки, но когда у него БЫЛА возможность как то повлиять на то как будут относится к новому оружию, он уже не так нацелен предотвратить это, а почему? Желания великого поражения человека? ведь именно это делает человека великим, или все же персонаж Дауни ДЖр был прав и Оппи просто хотел быть самым важным среди таких маленьких ничтожных людей. И тут еще один большою трюк Нолана. Его прошлые фильмы все про большие события и как маленькие люди противостоят им, но Оппенхеймер это фильм о самом большом среди маленьких людей, Оппенхеймер стал началом чего то большого чего человечество будет боятся. I believe we did. Великое кино. Благодаря которому Нолан теперь не просто гений, но великий деятель кино.

У далекому 1995 році талановиті мультиплікатори студії "Pixar"створилиприголомшливу історію, на якій виросло ціле покоління глядачів. Все будувалося на тому, що всі іграшки насправді є живими істотами зі своїми почуттями і дивацтвами, а їхня головна мета турбота про свою дитину-власника. І незважаючи на свій маленький зріст та візуальну крихкість, вони готові заради щастя дітей буквально на все, навіть ризикувати своїм життям. Свого часу, глядачі вже слізно попрощалися з улюбленими героями, як раптом через 9 років студія, об'єднавшись з діснеєвською,дарує возз'єднання з ними, яке було багатьом так необхідно. "Історія іграшок 4" захопить вас своїми пригодами, злякає лиходіями, Габбі-Габбі і ляльки-черевомовці дійсно моторошні, розсмішить добрим гумором для всіх віків і знову зворушить фіналом, у якого просто величезне серце. Обов'язково до перегляду всім.

Фільм "Де ти поділась, Бернадетт?", який є адаптацією бестселера американського походження, знайомить глядача із замкнутою жінкою на ім'я Бернадетт Фокс, яка страждає від агорафобії, боязні відкритого простору і страху перед скупченням людей. У далекому минулому Бернадетт була архітекторкою, але стан її нового проекту, дому, говорить про те, що вона перебуває в глибокій депресії і опустила руки. Її єдиним світлом у кінці темного тунелю є дочка Бі, заради якої вона готова на все. Навіть погодитися на довгу поїздку на кораблі в Антарктиду. Але дуже скоро Бернадетт придумує, як би їй відвертітися від цієї поїздки і залишитися вдома. І поки вона вирішує їхати чи не їхати, її антисоціальна поведінка стає ще більш антисоціальною і небезпечною, хоча нам намагаються піднести її витівки чимось на зразок кумедного дивацтва.

Розповідь у кримінальній драмі "Стриптизерки" від початкуведеться про жінку Дороті, яка переходить до нового стрип-клубу, щоб заробити на життя і покрити борги. У кожному клубі, зазвичай, є своя зірка, як тут Рамоною, чий виступ змушує чоловіків чманіти та витрачати купу грошей. Звісно, що Дороті хоче стати такою, як Рамона, і досвідчена стриптизерка бере її під своє крило. А коли настає криза, Рамона вигадує хитрий план, як дістати гроші. Отже, центром і серцем фільму, без сумнівів, є персонажка зіграна Лопез.Це дійсно найкраща роль у її кар'єрі і один з кращих виступів великого екрану того року. Вона в одну мить повністю реабілітувала свою акторську кар'єру після невдалих попередніх проєктів. У "Стриптизерках" Лопез притягує ніби магніт, і справа зовсім не в стриптизі чи обтягуючих нарядах. Вона вабить своєю сутністю, бойовою натурою і тим, що нарешті грає реальну жінку у всіх сенсах, а не стандартний персонаж мелодрам або трилерів. Її Рамона один з найкрутіших жіночих персонажів 2019 року.

У 2014 році на великі екрани вийшло фентезі "Малефісента", яке розповіло відому казку про Сплячу красуню з точки зору лиходійки чаклунки. Роль Малефісенти віддали Анджеліні Джолі, і завдяки їй миттєво отримали культову лиходійку, яку глядачі полюбили більше, ніж усіх діснеївських принцес разом узятих. Тому останні п'ять років студія активно працювала над тим, щоб повернути Малефісенту на великі екрани, і, на щастя, Джолі з задоволенням погодилася знову примірити крила, роги та ікла в сиквелі "Малефісента: Повелителька темряви", який виявився набагато масштабнішим за оригінал. Фентезі може і не дотягує до звання діснеївського шедевра, але за мірками дитячої казки це просто блокбастер немалих масштабів. Діснеївська команда працювала не покладаючи рук, щоб отримати на екрані ідеальну картинку, і їм це вдалося у всіх аспектах. Декорації, костюми, грим, неймовірні спецефекти кожен з цих заслуговує поваги.

Оскільки творці сиквела "Зомбіленд: Контрольний постріл" гналися не за термінами, прагнучи випустити продовження якнайшвидше і заробити грошей за рахунок популярності першої частини, а дійсно вклали сюди багато сил, душу і весь свій своєрідний гумор, щоб глядачі вийшли з кінотеатру з бажанням побачити третю частину. У 2009 році глядачів підкорила ця четвірка незвичайних борців з зомбі з дивними іменами Коламбус, Таллахассі, Вічіта та Літл-Рок, які вони взяли собі на честь рідних міст. І якщо ви думаєте, що за ці 10 років вони сильно змінилися... то ні. "Зомбіленд" не намагається шокувати або здивувати дуже хитромудрими сюжетними ходами, він більше нагадує душевне роуд-муві, де переважає комедія, яку періодично перебивають екшен-епізоди, де герої активно стріляють по зомбі в слоу-мо. Так що нудьгувати з цією четвіркою плюс їхніми, не завжди бажаними, попутниками точно не доведеться.