Рецензии на фильмы и сериалы

Спочатку дитяча, потім, м'яко кажучи, недоречна гра тривалістю тридцять років.? Щороку впродовж травня пятеро шкільних друзів грають у квача.!? Один з них ще ніколи не програвав, які би підступи йому не влаштовували суперники. Тому великовікові довбані збираються, щоби втілити план помсти... на його весіллі. Однак чувак не даремно залишається кращим, він готовий змагатись навіть у неймовірно важливий день свого життя, зіпсувавши всю романтику. "Ти водитимеш!" - це чергова голлівудська стрічка, заснована на реальних подіях. Ну хто б сумнівався, дурнів вистачає по усьому світу. Цього разу ніби слід віддати належне режисерові: промо матеріали знайомлять нас із самою історією, показують так зване "хоум відео" із грою у квача. Це ніби жарт, що розтягнувся на ціле життя і при цьому не втрачає свою актуальність. Приблизно так сприймаєш даний факт до того моменту, коли зясовується, що кіношники знову роздули з мухи слона заради захопливого сюжету. Тобто, який би не був реальний бекграунд дійства, у фільмі все скочується до дурноватої фантасмагорії.Зрештою, обидва елементи, твердження про "реальність подій" і відповідна абсурдність картинки, доповнюють один одного. Інколи стрічка навмисно "провисає", щоби виправдати свій рекламний слоган. Якраз у цей момент можна причепитись до низки очевидних недоліків, які виникають під час дисбалансу двох основних елементів і руйнують усю концепцію, задану режисером. Під кінець він намагається додати драми, щоб якось зачепити глядачів, але після "дитячого" квача та безглуздих сцен, які виставили як комедійні, у подібні речі якось не дуже хочеться вірити. Тим паче усі ці "важливі життєві моменти", типу весілля, слугують звичайними декораціями і не відіграють майже жодного значення у житті персонажів. Отже, вони так само втрачають будь-яке значення для аудиторії. "Ти водитимеш!" - це комедія, яка більшість часу тримається на межі нав'язаної маркетингом "реальної історії" і хореографії, яка перетворила простеньку гру у професійне і потенційно ідіотське захоплення. Стрічка ніби зображує дитячу забавку, яка "пережила" разом з героями усі ключові моменти життя і досі тримає їх разом, однак жахливий гумор і вульгарна лексика надто грубо продовжують лінію безтурботного минулого. Хоча би тішить те, що український дубляж може доволі вправно і гармонійно замінити англійські матюки нашими прикольними слівцями. На цьому не перший рік вже виїжджають збочені комедії.

У своєму прихильному віці Ліам Нісон залишається одним з провідних акторів жанру бойовик. Деякі його роботи зняв каталоно-голлівудський режисер Жаума Кольет-Серра. І ось вони знову возз'єднуються, щоб відправити глядачів в небезпечну поїздку, де Нісон повинен вирахувати зайвогопасажираі при цьому захистити інших, врятувати свою сім'ю і вижити самому. Уминулому головний герой служив у поліції, тому не дивуйтеся, що він володіє розумом детектива і бойовими навичками спецназівця. Вже багато разів бачили Нісона в такому образі, і дехто навряд чи відрізнить цього героя від його попередників. Він звичайно добрий у якихось речах, але передбачуваність персонажа і сюжету стомлюють і швидко знищують інтерес до не менш передбачуваного і абсурдного фіналу.З таким кастом, як у "Пасажира" можна було зняти щось круте, але поставивши Нісона на чолі спасіння всіх і вся, для інших банально не виявилося в цій історії місця. Вони з'являються ненадовго і зникають, нібито роблячи щось важливе за кадром. Тому якщо б на їх ролі взяли менш знайомі обличчя, то персонажі вийшли б зовсім прісними і не запам'яталися би. А так запам'ятовується, що у "Пасажирі" промайнули відомі актори. Але тільки промайнули, особливо нічого не зробивши, хоча сюжет нас намагається переконати у зворотному. Загалом, Кольет-Серра зняв погано замаскований сіквел "Повітряного маршала", який відчайдушно намагається видати за оригінальну нову історію, де Нісон в сотий раз опиняється десь замкненим і бореться з часом, щоб врятувати численних заручників від могутніх злочинців, яким він все одно не по зубах. Детективна сюжетна лінія "Пасажира" слабка, оскільки більшу частину фільму герой-рятівник розгублено не розуміє, що робити і що взагалі відбувається, а потім все швидко вирішує за кілька зупинок, при цьому пару раз мало не випавши з поїзда. До абсурду події на екрані доводяться величезною аварією в фіналі, зробленою в дусі вдомих режисерів відомих стрічок, під час якого, що головний герой, що інші пасажири не раз повинні були загинути. Мабуть творцям потрібно було кудись подіти решту бюджету...

Десять років британський мультиплікатор і володар 4 "Оскарів"Нік Паркне сидів у режисерському кріслі, воліючи продюсувати дві свої франшизи. Та на жаль, на нього все ж таки зійшло натхнення створити на екрані ще один новий світ для глядачів різного віку. Цього разу його мультфільм відправляє нас на зорі часів, знайомлячи з дивовижними, дурнуватими та потворними печерними людьми, які борються за свою долину і своє існування в новому світі з людьми, які вступили у Бронзовий вік. Події "Першої людини" слідують за хоробрим хлопцем Дагом з племені печерних людей, які безтурботно живуть років до 35-ти та бояться полювати на тварин більших за кроликів. Їм гостро бракує розуму, але вони нешкідливі, сердечні і завжди виступають єдиною отарою. І коли в їх райську долину приходить підступний лорд зі своєю бронзою, у печерних людей з Кам'яного століття з'являється шанс випробувати свою згуртованість у невідомій їм раніше грі. Чи зможуть ці незграбні люди побороти більш просунуту расу бронзовиків у матчі за честь своєї епохи? Зрозуміло, результат цього поєдинку передбачуваний, оскільки мультфільм знятий для маленьких дітей, і в ньому повинен бути хеппі-енд, але все одно, є можливість півтори години пожахатися з цих "милих" печерників. "Перша людина"ніяк не шедевр, але при її перегляді, можливо, хтось і отримає позитивні емоції.

Події стрічки розгортаються у Лос-Анджелесі 80-х років ХХ сторіччя. Джо зустрічає шкільного друга Діна, який показує йому усі принади яскравого життя мажорів і пропонує фантастично розбагатіти. Тож зі своїми друзями вони розробляють схему, мріючи підняти шалені гроші на фінансовій піраміді. Як завжди приваблива ідея швидких і вигідних заробітків одразу подобається оточенню. Однак так чи інакше час доведе, що усі піраміди зазнають краху.Вкотре фільм про аферу знятий на основі реальних подій. "Клуб мільярдерів" багатьом запам'ятався тим, що став першим випадком, коли Кевіна Спейсі відмовилися поспіхом замінити на іншого актора через всім відомий скандал. І тут вінцілком природно виконав роль манірного маніпулятора Рона Леві, який має власну колекцію афер і не найкращі наміри на недосвідчених гравців. Зрештою, усе йде шкереберть. Ефектно і символічно. Амбітних юних геніїв-стартаперів зіграли справжні представники "золотої молоді Голлівуду". Їхні високі і понтові цитати з гарвардських курсів на ділі виявляються купою академічного непотребу. По-суті фільмлажа, що у якийсь момент намагається перетворюється на захопливий трилер і гумор над злочином. Проте, коли глядач майже заціпенів, очікуючи на приголомшливу кінцівку, кожна ланка емоційної піраміди вмить зривається у цілковитий розпач. Якби не стандартна для подібного кіно структура сюжету і вибір розповсюдженого формату оповіді, стрічка змогла би виграти набагато більше балів уподобання.

Кіану Рівз уже не вперше виступає учасником та продюсером сумнівного проекту. Вчений-біолог займається теорією переносу людської свідомості у штучне тіло. Коли його дружина та діти гинуть в автокатастрофі, дослідник вирішує негайно перейти до практики. Однак провести операцію вельми непросто. Лабораторія знаходиться під наглядом уряду, а сам процес суперечить усім існуючим законам. Зрештою, за допомогою колеги щось вдається, та за лічений проміжок часу науковець має зрозуміти, як інтегрувати свідомості у тіла та змусити їх працювати. Основна тема фільму близька Рівзу. У центрі подій людина, яка переживає тяжку втрату. Віл Фостер усіма способами намагається створити диво, проти якого виступає весь "цивілізований" світ. Але реалізація цієї ідеї бажає кращого. Голлівуд роками експлуатує такі картонні теми про людську свідомість у штучному середовищі. У тренді вже були гуманізовані андроїди. Ця хвиля справді викликала сумніви до футуристичної утопії, змусивши замислитись над перспективою. А режисер Джеффрі Начманофф щей робить крок назад у ланцюгу роздумів.У згаданому плані "Репродукція" не демонструє бодай крихти креативу. Жанр Sci-Fi з кожним роком деградує все більше. От і тут - Віл Фостер має загальну мету, шляхи її втілення, послідовність дій чи банальний аналіз ситуації не турбують протагоніста. Йому вистачає стартового визначення, нажаль та дарма, над деталями варто було попрацювати.

"Дім, який побудував Джек" став, свого часу, найскандальнішим проектом на Каннському кінофестивалі. Перед переглядом варто попередити про несамовиту жорстокість героя та огидні сцени вбивств: діти, жінки, тварини - всі потрапили під роздачу. Критики втікали із зали вже на середині фільму. Лише одиниці реагували оваціями. Загалом, Ларс фон Трієр досягнув своєї мети: він порвав Канни вщент. Він наче потролив аудиторію, навмисне зробивши шокуючий кошмар, аби подивитися на рівень міщанського скиглення. Проте стрічка розрахована не тільки на фанатів садизму. Детальне та гіперболізоване зображення насилля ще потрібно декодувати, тоді прихований сенс та натяки стануть зрозумілим для глядача.Події стрічки розгортаються у 1970-ті роки у невеличкому американському поселенні. Головний герой Джек мріє стати архітектором, однак він ніяк не може збудувати навіть власний будинок, бо щоразу вважає його недосконалим. Так само і з вбивствами: Джек відчайдушно шукає формулу тортур без вад. Протягом років маніяк відточує свої навички у цій справі. На його руках кров багатьох жертв. Одного дня експерименти перериває таємничий Вердж, який пропонує Джеку екскурсію до пекла. Таким чином режисер відкриває марафон гостросоціальних, політичних та естетичних міркувань, якими сповнений увесь фільм. Ларс фон Трієр провертає цю аферу у властивій виключно йому манері. На жаль, образ маніяка не обійшовся без штампів. Джек - увесь такий із себе сноб, їздить на милому фургончику та чіпляє наївних городян. Вони не схвалюють первісного інстинкту самозбереження та віддаються на поталу своїх світлих почуттів. Після чергової кари Джек проводить вишукані посмертні фотосесії. Водночас вбивцю ніхто не шукає. Мабуть, через це героя мучить нудьга. Тому, задля розваги він знущається над мораллю та законом. Джек, маючи вибір між раєм та пеклом, однозначно вибрав би останнє. На небесах не розважишся...

Фільм "Хроніки хижих міст" заснований на серії романів Філіпа Ріва. Автори стрічки використали для, скоріш за все, першої частини уривки матеріалу з усіх книг. Промо-кампанія активно експлуатувала імя Пітера Джексона для просування фільму. Насправді він виступив продюсером та сценаристом. Лише номінально. Максимум, що він зробив - це начерки історії.Відповідальність за кіновиробництво лягла на Крістіана Ріверса, який раніше працював над візуальними ефектами для проектів Пітера Джексона. Події стрічки розгортаються у дизельпанковому майбутньому. Світ було зруйновано внаслідок чергової війни, яка спромоглася перевершити попередниць. Внаслідок цього вцілілі заснували пересувні міста, щоби мандрувати постапокаліптичним світом у пошуках ресурсів. Серед житлових трансформерів виділяється агресивний Лондон. Цей хижак без розбору пожирає слабкіших конкурентів, нарощуючи свою потужність. Поневолені мешканці стають рабсилою у володіннях нового господаря. Під час одної з таких процедур на територію Лондона потрапляє дівчина, яка відчайдушно намагається вбити одного з босів мегаполіса. "Хроніки"вражають масштабами, проте вони не зовсім беруть до уваги внутрішній благоустрій Лондона. Автори просто накидали відомих памяток для виду. А ще, архітектурно мегаполіс поділений на сфери для еліти та роботяг. Вони ненавидять один одного. От і відсилання до одного відомого твору підїхало. Вихвалятися механізмами величезних конструкцій - так собі заняття на дві години. Ось чому здається, що Пітер Джексон не доклав руки до сценарію у повній мірі.

Черговий спін-оф з серії "Закляття", щороку ця франшиза активно розростається, хочя і виникає питання - навіщо.? Початок процесу поклав режисер фільмів "Закляття" та "Закляття 2" Джеймс Ван, тому франшизу назвали його хоррор-всесвітом. Із часом він довірив продовження молодим авторам, залишившись продюсером. "Прокляття Ла Йорони" зняв один з них, що раніше працював над візуальними ефектами та монтажем. До переліку спін-офів, присвячених епізодичній нечисті зі "всесвіту", на даний момент входить чимало шаблонних одноденок.Образ Ла Йорони прийшов із мексиканського фольклору. Колись давно ця жінка у пориві люті втопила власних синів через зраду свого чоловіка і, як вже заведено у подібних випадках, наклала на себе руки. Після смерті вона не знайшла спокою і стала привидом, продовживши злодіяння. Із часом казка стала відомою завдяки кільком екранізаціям. У "Проклятті" Ла Йорону перенесли у Лос-Анджелес другої половини ХХ століття. На жаль, фільм вийшов затягнутим, навіть при мінімальному хронометражі. Хоррору важливо дотримуватися необхідного темпу для утримання глядача у напрузі. Для дотримання правил, автори спробували компенсувати брак динаміки скрімерами. Натомість вийшла квола оповідь із секундними перервами на чиюсь страшну пику. На жаль, велика кількість режисерів досі не розуміє, що у жахах ключову роль грає атмосфера, розкриття персонажа та його подача. Загальному тону стрічки бракує латиноамериканського колориту із першоджерела. Фільм більше схожий на стандартний камерний хоррор. Лише нечасті театральні готичні вкраплення виправдовують бутафорію.

Ложь в угоду художественности и Истина в угоду спасения людей от последствий их грехов. Иисус развратнице Марии: "иди и больше не греши." Это и милость и обязанность соблюдать Закон Бога. Безбожники не могут сделать фильм об Иисусе правдивым, основанным на Библии - такой цели у них нет. Цель Иисуса -спасти как можно больше людей для вечности: для жизни с Богом, с ним, с ангелами и с небожителями. Исторические факты далекого прошлого искажены в угоду художественности и это обман, наказуемый Богом, потому что уводит людей от него и от спасения. Грех православных переводчиков, перевравших многое и в Торе, и в книгах пророков, и в евангелиях - в книгах очевидцев земной жизни Мессии Иошуа-Иисуса. В фильме Иисус также говорит на старославянском, церковном языке и это страшный грех, потому что подразумевает "спасение" взрослых и гибель их детей и внуков, ведь они не понимают что такое "бременем согбенные"; " сие"; "глаголит" и прочие искаженные слова - НЕВОЗМОЖНО поверить Иисусу, не п о н и м а я смысла его слов и фраз. В фильме есть несколько эмоционально трогательных сцен, но и это грех, потому что ВЕРА не основывается на эмоциях, которые как известно приходят и уходят, но на принципах и убеждении, основаннном на правдивости. Ведь когда приходит понимание что видели и слышали ложь, вера подвергается сомнению и может исчезнуть; люди бывают разочарованы и потеряны для Бога. Фильм должен и обязан побудить людей открыть Библию и когда он не выполняет этой цели - он вреден как и все другие художественные выдумки безбожников. Вывод: смотрите фильм, конечно же смотрите, но потом откройте Б И Б Л И Ю. Вы распознаете ложь в фильме и узнаете правду о жизни и смерти Иисуса и вы поверите ему не в фильме, но в Библии. Вы найдете вашего Спасителя, потому что прежде он нашел вас. Поверьте!

У 2015 році перезапуск франшизиСтівена Спілберга, з заміною першого слова у назві, знову повернув на великі екрани динозаврів, перевершивши за зборами супергеройські фільми, які в наш час вважаються вірним способом заробити мільярд доларів, і з розмахом продемонструвавши, як вдихається нове життя в культові історії. Знову побачили парк розваг на величезному острові, але вже з сучасної точки зору. Через три роки настав час назавжди змінити світ, випустивши динозаврів на свободу у "Світі Юрського періоду 2".Події продовження, яке отримало підзаголовок "Полегле королівство", розгортаються три роки потому післяінциденту на острові Нублар, коли новий генномодифіковані вид Індомінус Рекс вирвався на свободу і убив безліч відвідувачів парку розваг. Людство, з властивою йому здатністю швидко забувати, вже списало динозаврів з рахунків, і лише виверження вулкана на острові знову привернуло увагу громадськості до доісторичних істот. Поміркувавши і вислухавши різних вчених, держструктури прийшли до висновку, що не варто витрачати гроші і людей на порятунок гігантських хижаків, зате Клер Дірінг, яка заснувала благодійну організацію ззахисту динозаврів, готова до останнього боротися за них. Вона знаходить приватного спонсора з ресурсами в особі Бенджаміна Локвуда, з яким багато років тому Джон Хаммонд починав свої експерименти по воскресінню динозаврів, і вирушає назад до Нублару."Світ Юрського періоду 2" знову користується старими сюжетними поворотами, удосконалюючи їх і одночасно підкреслюючи, що люди не вчаться на своїх помилках, тому приречені їх повторювати. Отже те, що відбувається у другій частині фільму, коли дія переноситься на материк, є якимось міксом наукової фантастики з домішком трилера і саспенса.

Сумно відома фігура колумбійського наркобізнесу ПаблоЕскобарпродовжує інтригувати кінематографістів з усього світу, і його черговий байолік вирішив зняти іспанський режисерФернандо Леон Де Араноа. В оригіналі фільм отримав назву "Loving Pablo", як перша частина назви мемуарів коханки Ескобара ВирхініїВальєхо. І ця назва як раз підкреслює, що картина є не історією становлення Ескобара, а історією його роману з колись популярною, брехливою та лицемірною, колумбійською телеведучою, і тому вона має яскраво виражений мелодраматичный наліт, і насправді цей байопік не тільки про нього, а й про Вальєхо. Чим цей непоказний товстун підкорив колумбійську красуню? Своєю рішучістю, як зазначала вона після початку їхнього роману? Навряд чи. А ось статки Ескобара, оцінені в 3 мільярди доларів, допомагали Вірхінії закривати очі на те, як він заробив ці гроші, й сконцентруватися на тому, як він їх витрачає, як фінансує масштабне будівництво житла для бідних, що насправді є безголовою частиною його злочинної армії. Але слідом за стрімким злетом починається стрімке падіння наркобарона, чия безмежна жорстокість та невгамовні апетити незабаром роблять його найбільш розшукуваною людиною в рідній Колумбії і в США, де він збуває свій товар. Врешті, Ескобар закінчує як і всі бандити його калібру - з купою куль в животі. Крім іншого, у фільмі говориться багато про те, як він сильно любив свою сім'ю, але, насправді, більше всього на світі він любив себе і своє его.

Після виходу "Аладдіна" більшість фанатів давнього,культового, однойменного анімаційного фільму обурилися, майже, всіма складовими стрічки, декораціями, спецефектами та невдалим кастингом антагоніста зокрема. Навіть заміксований оригінальний саундтрек із мультфільму лунав дуже вяло. Коротше, розчарували по всіх параметрах. А це, на хвилиночку, фільм від знаменитого режисера Гая Річі, тож можна було припустити, що продукт має бути якіснішим. Почерк Річі відчувається у "Аладдіні" ще менше, ніж у попередній роботі режисера "Меч короля Артура". Тільки коли події зненацька починають розвиватися динамічно, стає зрозуміло, що у хід пішли фішки майстра: операторська робота, постановка трюків, монтаж. На жаль, екшну мало. Схоже, що "Disney" хизується тим, що він може налаштувати на свій інфантильний лад навіть неформального режисера. Анімація давала карт-бланш на демонстрацію гіперболізованих людських гримас, карикатурних сцен, жахіть та інколи відвертого трешу. Ці елементи гармонійно вписувались у її формат. Екранізації не личить такий підхід. Однак її автори не постаралися створити щось особливе, аби фільм запамятався глядачеві, хоч ізапевняли, що фільм не варто порівнювати з минулими версіями. Проте, якщо ви берете усіх персонажів і копіюєте більшу частину сюжету з оригіналу, розбавляючи їх музикою та феміністичними лозунгами, аналізу запобігти неможливо.

Хто не знає захисника пригноблених і рятівника прекрасних дам Дон Кіхота.? Та чи зміг би він вижити в жорстокому та цинічному 21 столітті.? Це питання і ставить великий фантазерТеррі Гілліаму своїй багатостраждальній картині "Чоловік, який вбив Дон Кіхота". З 90-х Гілліам намагався зняти свою адаптацію легендарного романаМігеля де Сервантеса Сааведрипро пригоди мрійника Дон Кіхота з сучасним поворотом, але що тільки не вставало на його шляху. А коли він вкотре повернувся до проекту, багато років по тому, і затвердив на роль британську легендуДжона Герта, актор помер перед початком зйомок. Фільм отримав репутацію проклятого, але режисер не відступав від своєї задумки і нарешті зміг втілити її в життя. Незважаючи на те, що в сюжеті є кілька трагічних моментів і в цілому фільм розповідає про людину поза свого часу, якій не знаходиться місця в реальності, картина несе посил самим фактом того, що вона все-таки відбулася. Але вийшла таким собі фільмом, який не варто наполегливо рекомендувати до перегляду, хіба що тим, хто часом відчуває себе відірваними від реальності або просто хоче хоч на годину втекти у світ фантазій, от вони можуть зробити це у компанії Дон Кіхота і Адама Драйвера.

Вирішивши, що на шпигунській темі можна заробити побільше, студії вкотре взялися за продовження пригод Джонні Інгліша, і ось Еткінсон повертається у велике кіно, щоб зловити геніального хакера, який традиційно бажає захопити весь світ. Повернути на екрани комедійну франшизу довірили режисеруДевіду Керру, який працював у Великій Британії над багатьма комедійними серіалами і телефільмами, але ще жодного разу не знімав комедійний блокбастер, який виходить в прокат по всьому світу. Для підстраховки сценарій написавВільям Девіс, один зі сценаристів першої і другої пригод Джонні Інгліша. Здавалося б, справу зроблено, але при перегляді все частіше ловиш себе на думці, що це не тріумфальне повернення, а гучне фіаско. Джонні Інгліш завжди був уособленням агента-катастрофи, до чиїх послуг британська розвідка вдається в самому крайньому випадку, і цей крайній випадок знову настає. Агент не дуже кмітливий, не вміє влучно стріляти і насилу здатний відрізнити друга від ворога, але його тверда впевненість в тому, що він найкращий шпигун Британії, а то і всього світу, викликає у долі симпатію, і та постійно йому посміхається. Щоб знайти відповідального за атаку хакера, Інгліш відправляється у Францію, зокрема щоб поностальгувати про минулі часи. І поступово картина Керра все глибше і глибше занурюється в цю ностальгію, забуваючи порадувати чимось новим і оригінальним.

Зелений лиходій невизначеного походження Грінчз казкиДоктора Сюссастав невід'ємною частиною американської поп-культури з середини 60-х років, коли на екрани вийшов перший короткометражний мультфільм про нього. А тепер на історію про Грінча замахнулася студія "Illumination", яка вже зняла деякі популярні анімації . Чи вийшло у неї зробити нову класику для нинішнього покоління? Навряд чи.Можливо недарма персонажа критикують за те, що не такий страшний на вигляд, яким міг би бути, але в мультфільмі, задуманим для всіх віків, його й не потрібно було робити лякаючим, адже він повинен сподобатися дітям і викликати у них співчуття, з чим цей лиходій погано справляється викликаючи жалість своєю мінливістю, а не приходити їм потім в кошмарах, що було б насправді краще. Періодично мультфільм здається затягнутим і нудним, незважаючи на яскраву картинку і добру графіку, якими славиться згадана студія, а також тут немає знаменитої посмішки Грінча від брови до брови, і це розчаровує. В одній сцені мультиплікатори спробували її повторити, але вийшло зовсім не ефектно. Плюс жарти сценаристів спрацьовують далеко не кожен раз. Натомість "Грінч» дарує дозу доброти, новорічного настрою, нагадує глядачеві, що в свята головне не подарунки, і підходить для перегляду найменшим дітками, бо старших навряд зацікавить.

Спортивні драми можна порівняти із новорічними салатами на столі: із року в рік щось дуже схоже. Когось вже б знудило від такої одноманітності, але тільки кіношанувальників. Вони продовжують їх з радістю куштувати, бо, хоч смак вже до болю знайомий, але все ще як і у дитинстві. Більшість дивилися кожну частину про Роккі, де раз за разом відтворювався один і той самий сюжет. Цілком логічно було б припустити, що новий фільм "Крід II: спадок Роккі" усі проігнорують, боскільки можна вже? Але ні, вкотре дивимось кіно за типовим шаблоном боксерської драми і все ще переживаємо за героя до останнього."Крід 2" скомпоновує між собою спортивну драму та сімейно-романтичну. Як тільки здається, що перебір із боксом - на певний час перекидають на лінію кохання та сімейного життя головного героя. А потім, через певний час, знову бокс. І ще аргумент -як на мене, великою помилкою було робити звязок між новим фільмом та найгіршою частиною про Роккі, дестереотипи американців про росіян вбивали будь-яку адекватність історії. Але, якщо у девяностих роках ці стереотипи сприймались нормально, то зараз вони нічого, окрім сміху над авторами сценарію, не викликають.

І знову вранці, після бурхливої вечірки студентка медичного коледжу Трі прокидається з жорстокого похмілля у кімнаті гуртожитку. Сьогодні її день народження, але останні кілька років дівчина не любить його святкувати, з цією подією у неї пов'язані важкі спогади. Та цей стає особливим. Трі буде переживати його знову і знову: від ранкової головного болю до її жорстокого вбивства. Нескінченне дежавю можна розірвати, лише якимось чином уникнувши смерті. Настане коли-небудь наступний день?! Можливо, для цього потрібно зробити правильні висновки і спробувати стати краще. Сиквел вийшов у режисера Крістофера Лендона маревним перемудреним. Він вирішив не винаходити колесо, а буквально взяв сюжет першої частини і перезняв його, залишивши все те, що сподобалося глядачеві в першому фільмі, і додавши ще наукової трохи фантастики. У підсумку режисер так намудрив, що досить складно до кінця фільму зрозуміти, хто в результаті вижив, а хто вже точно не повернеться. Хіба тільки в "Щасливому дні смерті 3", підводку до якого показують в цілому епізоді після титрів, він знову змусить Трі проживати це все заново. Так, та сцена натякає на інший розвиток сюжету в майбутньому, але початок сиквела робив те ж саме, так що їй не варто особливо вірити.

Фільм "Годзілла 2: Король монстрів" являє собою приклад абсолютно непродуманого блокбастера. Щодивно, зогляду нате, щоголовна думка стрічки пошук і збереження балансу. Уприроді, встосунках між людьми, вголові. Другу частинупокликали знімати людину на ім'я Майкл Догерті - талановитого автора двох непоганих фільмів жахів. Отримавши вруки величезний, густонаселений проект режисер, здається, розгубив всі свої таланти. Тут жоден персонаж задві зхвостиком години екранногочасу незападає вдушу, мотивація героїв побудована настрахітливих усвоїй сміливості припущеннях, локації змінюють одна одну внепродуманому миготінні. Взагалі, структурно фільм розвалюється наочах. Немов хлопці так і незмогли підібрати вірний розмір костюма для своїх монстрів, і віни тріщать настародавніх потворах. Утаких ситуаціях зазвичай рятує гумор, зяким тут теж біда. Герої, звичайно, намагаються жартувати, але актори, які промовляють ці жарти, не вірили ні вних, ні вмабуть сам фільм.

Щоб не засмучувати шанувальників Людей Ікс відразу можна зазначити, що "Темний фенікс" є кращою екранізацією коміксів про перетворення Джин Грей, ніж "Люди Ікс: Остання битва", але як фінальна глава культової супергеройської франшизи він слабенький на емоції. Та й просто слабенький. Не найкращий, якщо вже на чистоту. Тут зачіапає одна сцена, а вражає тільки фінальна битва. Добре, що заради того, щоб її допрацювати, кілька разів пересували дату прем'єри, інакше кіно вийшло б зовсім безрадісним. Саймон Кінберг, який є сценаристом франшизи намагається піднести перетворення Джин Грей на руйнівну сутність, Темний фенікс під новим соусом, але при цьому продовжуючи використовувати старі прийоми, просто переінакшуючи те, що ми вже бачили раніше в попередніх фільмах. Жила-була маленька дівчинка, яка не вміла контролювати свої сили, її батьки загинули, Чарльз Ксав'єр взяв її під свою опіку та бла-бла-бла... Нам обіцяли, що Фенікс повстане, а Люди Ікс впадуть. Нажаль, цей слоган фільму виявився прикро правдивим.

У горор-трилері "Ма" група неповнолітніх друзів знаходить вихід з ситуації, коли їм законом заборонено, та й мало хто погодиться, купувати алкоголь. Але мила на перший погляд Сью Енн вирішує допомогти компанії. Ось тільки її мотивом є аж ніяк не приємні спогади про свої шкільні вечірки... Весь посил трилера зводиться до того, що булінг та вживання алкоголю неповнолітніми це погано, але постійні флешбеки з минулого головної героїні наскільки невміло вмонтовані в сучасну лінію оповідання, що складно зіставити тих поганих школярів з ними ж в старшому віці. "Ма" складно назвати поганим фільмом, алейому не вистачає цілісного сценарію, щоб захопив від першої і до останньої хвилини. Сюжет розвивається так мляво, і перші дві третини, або навіть три чверті, фільм практично ходить по колу. Ці повторювані вечірки в підвалі у Ма стомлюють глядача, сюжету не вистачає динаміки розвитку чи хоча б нагнітання саспенсу. І навіть начебто гучний фінал не рятує нове творіння Тейта Тейлора від того, що його можна забути одразу після перегляду.