Рецензии на фильмы и сериалы

Режисер Шон Леві, до речі "Рожева пантера" зі Стівом Мартіном та дві "Ночі в музеї" зі Стіллером його роботи, припустив, що залізними найближчим часом залишаться не тільки машини, але й такими стануть боксери, і бої роботів набудуть статусу найпопулярнішої розваги на планеті.
Але, треба сказати, у контексті фільму, режисер зовсім не переймається засиллям термінаторів у 2024 році, на щастя цього не сталося, на біду прийшла ще гірша навала, не переймається також тріумфом машинного світу над людським та спробою останнього реваншувати. Ні, сюжет картини ігровий, більше орієнтований на молодого глядача і, скоріше, нагадує легку казку на трохи більш правдоподібну тему.
Здавалося би, роботи - це вже не найвдячніша стезя, але не у випадку з "Живою сталлю", бо фільму потрібно віддати належне.Зрештою, він, незважаючи на досить простий сюжет, дивовижний та захоплюючий. Навіть для родинних відносин знайшлося місце.Чарівна атмосфера поєдинків на рингу, чудова гра акторів, Х'ю Джекман врешті-решт. Не відставала від зіркового партнера канадка Еванджелін Ліллі, її гра виходить за рамки похвали.
Ну і, звичайно, завжди цікаво спостерігати, як не найсильніший робот, керований головними героями, вчиться перемагати і, головне, перемагає набагато сильніших суперників.
Отже, "Жива сталь" - добротна фантастикадля будь-якого віку. Той факт, що кіно затягує та торкає емоції, вже виправдовує витрачений на нього час. Несподіваний успіх Шона Леві у невластивому для нього жанрі.

Проект майстра Мартіна Скорсезе "Хранитель часу" базується на книзі Брайана Сельзника "Таймер". Історія початку 30-х років про 12-річного сироту на ім'я Хьюго, що мешкає у будівлі паризької станції та ремонтує її годинник. Одного разу, подія, котрою не варто пишатися зводить хлопця з жахливо неприємним, але далеко не простим крамарем...
Насправді, що книга що фільм не стільки про пацана, скільки про одного з перших режисерів Жоржа Мелеса, найвідомішою роботою котрого є 14-хвилинна стрічка "Подорож на Місяць". Він першим створив кольоровий фільм, знав, як зробити на екрані маленьке великим і навпаки , використовував найрізноманітніші хитрощі, тим самим приголомшуючи глядачів, що вважали його надзвичайною людиною.
Скорсезе напрочуд ретельно відтворює декорації того часу, занурюючи у справді казкову атмосферу. Тим не менше, картина глибока та, можливо, зайво складна, як для, переважно, дитячої аудиторії, котрій буде важко зосередитися на млявому світі метра, де дія аж ніяк не на передньому плані. Тому є сумніви, щодо успішності кіно у юної частини. Екранна магія Скорсезе завуальована, не кожна дитина зможе її вловити чи відчути, і це помилка режисера, котрий вперше взявся за дитяче кіно, і трохи перемудрував у цьому плані. Тому сюжет картини і може здатися комусь нудним, бо, по-правді, казка виявилася занадто дорослою, а для дорослих у ній забагато дітей.Хоча, при всьому вищезгаданому, майстерність режисера очевидна. Стрічка не збивається зі свого неквапливого ритму та інтонації, вправно огортаючи глядача своєю атмосферою.
Актори грають добре, хоча Хлоя Морец, що втілила дочку крамаря, з мімікою дещо перебирає. До гри Бена Кінгслі та Джуда Лоу немає ніяких нарікань. Поява Саші Барона Коена стала приємним сюрпризом, досі його не було помічено у серйозному кіно. З'явився також заслужений Саруман - Кристофер Лі у невеликій ролі бібліотекаря.
Отже, "Хранитель часу" добраробота, котра, на жаль, сподобається далеко не всім.

Створюючи першу книгу про пригоди детектива Шерлока Холмса та його помічника доктора Джона Уотсона, письменник Артур Конан Дойл навряд чи міг уявити, наскільки популярними стануть його персонажі. У результаті попиту, автор протягом довгих 40 років тішив читача новими історіями надзвичайних розслідувань з використанням відомого дедуктивного методу. І навряд чи митець міг уявити, що після, майже, століття його співвітчизник, англійський режисер Гай Річі так сміливо та радикально переусвідомить ці творіння
Фільм "Шерлок Холмс: Гра тіней", загалом, має не дуже складний і навіть, де в чому, передбачуваний сюжет, але режисер наповнив картину такою кількістю енергії та динаміки, що нудьгувати не доведеться. У той же час, стрічка залишається стильною та, навіть, чарівною, при цьому маючи купу деталей, що тільки підігрівають цікавість.
Що стосується акторів, персонажів та їх взаємодії - тут Річі також утримав планку якості. Всі герої, від епізодичних до головних, ретельно прописані, наділені характерами та добре пов'язані між собою. Творчий тандем РобертаДауні-мол. та Джуда Лоу вдалий і неповторний. Незважаючи на те, що картина драматургічно не покладається на літературне джерело, образи її персонажів, здебільшого, відповідають героям оповідань Конан Дойла. Шерлок Холмс такий же неспокійний та рішучий до дії, хоча у побуті трохи ненормальний, Уотсон - розумний, стриманий та сміливий. Другорядні персонажі: місіс Хадсон, брат Шерлока, головний лиходій з помічниками та інші, теж внесли долю у загальний настрій.
Якщо порівнювати з першим фільмом, можна помітити зниження частки детективу, з його псевдо-містичною зав'язкою, динамічною ходою розслідування і неочікуваним фіналом та, відповідно, інтриги. У " Грі тіней" цього значно менше, натомість додано сюжетної гостроти. Правда, один несподіваний поворот прибережений по завершенню.
Отже, якщо у когось постане питання про те, чи варто дивитися "Шерлок Холмс: Гра тіней", відповідь напрошується однозначна - варто. Він, безумовно, стане чудовою розвагою для більшості глядачів.

Європа створила мульт "Ролан-варвар" на виніс мізків ханжам та моралістам. Він неймовірно простий та вульгарний, і розрахований, виключно, на дорослого глядача.
Отож, плем'я варварів, котрі ще колись давно випили кров свого героя-монстроборця, і отримали неймовірну силу. Проте, не всім її вистачило. Ролан - наче як у племені і, водночас, не варварського стандарту, якийсь.... кволий. Та коли приходить біда у вигляді броньованого паскудника, він стає порятунком для співплеменників...
Перше, на що хотілося би звернути увагу - це кумедність історії та пригод. Загалом вийшов, такий собі, фарсовий мультфільм.
Графіка, звичайно, скромніша заокеанської, але має свій стиль, що сприяє до посмішки.
Сюжет, як вже згадувалося, досить простий та, навіть, передбачуваний, проте, спостерігати за дійством цілком цікаво.
Озвучка,з креативним та творчим підходом, порадувала, у тому рахунку з виконанням пісень.
Отож, забирайте від екрану дітей і вперед! Специфічний гумор та визвольний похід, у виконанні не менше специфічних героїв, багатьом зможуть забезпечити добрий настрій.

"Джой" стала третьою спільною роботою Дженніфер Лоуренс з режисером Девідом О. Расселлом, котрий, нарешті, зробив її повноправною та єдиноюголовною героїнею своєї картини, а саме винахідницею та бізнесвумен Джой Мангано, чий шлях до успіху пролягав через терни, в рахунку яких опинилася і її сім'я. Будучи розумною молодою жінкою, чиє життя трохи не склалося, Джой вирішує припинити жертвувати своїми амбіціями заради невдячного оточення. Так на світ з'являється її перший побутовий винахід. Але шлях від ідеї до втілення нелегкий, і героїні доведеться відчути на ньому кожну купину...
Це вже друга, на той час, реальна персонажка у втіленні Дженніфер Лоуренс (перша була у "Сирені"), що є приземленою, стійкою, творчою, що вміє мріяти та водночас тверезо мислити. Актриса помітно додала досвіду у драматичному жанрі і почала приносити не тільки естетичне задоволення. І дійсно, вона впевнено та мужньо витягує на своїх плечах пропоновану історію.
Екранні родичі головної героїні формують ще ту дисфункціональну сімейку, у котрій їй і доводиться зайняти місце сильного матриарха, хоче вона того чи ні.
Один з небагатьох, хто надає Джой підтримку, це її колишній чоловік, котрого розмірено зігравЕдгар Рамірес. Іншими членами родини стали Роберт Де Ніро,Вірджинія Медсен,Дайан Ледд та ЕлізабетРьом. Режисер навіть запросивІзабеллу Росселлінідля відображення стервозної нової пасії батька. З'явився тут іБредліКупер, тільки його персонаж отримав недостатньо екранного часу, натомість привідкрив завісу світа роздрібної торгівлі по телебаченню та висвітлив деякі її секрети.
"Джой" позиціонують як драматичну комедію, але веселого тут зовсім небагато. Це досить депресивна оповідь про невдачі та зльоти починаючої свій шлях бізнесвумен, і щоб побачити в ній промінь здійсненної надії, треба переглянути стрічку до кінця.

Данський художник Ейнар Вегенер свого часу був успішним живописцем-пейзажистом, але йому випало увійти в історію тільки після перетворення на Лілі Ельбу, трансгендерну жінку, котра стала однією з перших, що наважилися на операцію зі зміни статі. І подолати цей довгий та важкий шлях вдалося за підтримки дружини Герди, яка виявляла потужну підтримку на кожному етапі.
Англійському режисеру Тому Хуперу ще є чим здивувати, коли мова йде за костюмовані драми, і "Дівчина з Данії" стала красномовним та емоційним прикладом цього. Передати на екрані надзвичайну та відверту історію Лілі Ельби було непростим кроком, зокрема через те, що в психологічному плані це дуже важко, а глядач, у своїй основній масі, не зовсім готовий до таких відкриттів. Але хтось повинен розплющувати очі людям на таке незвичне та не зовсім зрозуміле для більшості явище.
Втіленням образу Лілі Ельби, володар "Оскару" Едді Редмейн заслуговує на оплески за настільки сміливий крок. Він вправно відчув та показав світ героїні, як зовні, так і всередині. Одних це вразило, інших шокувало, як, в принципі, весь фільм Хупера.
Ейнару/ Лілі дуже пощастило з дружиною. Навіть, коли перетворення вже було незворотнє, а відчайдушна жага повернути свого чоловіка нездійсненна, вона залишилася з "ним" та кохала не менше. І непохитність і героїзм Герди вражають все більше та більше з плином сюжету. Алісія Вікандер чудово відобразила цю надзвичайну жінку.
Ключовим персонажем другого плану у стрічці є друг дитинства Ейнара - Ганс, котрого виконав бельгійський актор Маттіас Шонартс. У картині також з'являються Бен Вішов та Ембер Херд.
"Дівчина з Данії" базується на бестселері Девіда Ебершофа. Багато в чому це вигадана історія, але не в тому, ким були Лілі та Герда. Їх боротьба протягом усього фільму дуже реальна, смілива та небезпечна.
Отже, це кіно, котре варто переглянути, незалежно від ставлення до освітленної делікатної теми, або, навіть, всупереч всьому, для розширення кругозору, щоб побачити світ очима незвичайної людини, що бореться з самим собою, та спромогтися уявити, як важко бути таким, відчуваючи себе незручно у власному тілі. Звісно, що стрічка сподобається не всім.

Блаженною миттю була, свого часу, для всіх фанів саги поява на екранах продовження. Натомість, глядачі з тверезою свідомістю могли стверджувати, що фільм доволі таки непоганий, особливо на фоні попередньої частини. Режисер Білл Кондон зміг відчути картину та відтворити її якісно і масштабно.

Щодо гри головних акторів, то вони вже мабуть повністю зрослися зі своїми образами за три епізоди, позбувшись первинної фальшивості. Едвард - став більш "людяним" і його постійний вираз обличчя самомазохізму сприймається вже легше. Джейкоб - ще більше змужнів. Белла - як завжди шукає неприємності на попець і не тільки. Сюжетна сопливість трохи виправилася, у чому пряма заслуга режиссера.
Отже, "Сутінки. Сага. Світанок: частина 1" цілком масштабна, насичена та емоційна стрічка, що відкриває простір для іншого рівня, де Стюартвже зріла особа, зі світоглядом, що закінчує формуватися, котра готова зіткнутися з жорстокими реаліями містичного світу та з їх суворими наслідками, при цьому прямуючи вперед.

Поява першого "Шрека" була своєрідним проривом у мультиплікаційній ідеології та виявила, що осучаснення і пост-модернові казки можуть бути культовими та прибутковими. Для продюсерів ключовим стала саме прибутковість згаданого проекту. У підсумку, анімаційний гігант "Dreamworks", також зробив ставку на спін-офф зіркового мульт-бастера, а саме на "Кота у чоботях", пообіцявши глядачам приємні сюрпризи.
Фільм має, достатньо, жанрову конструкцію, тобто висмоктану з пальця історію про уподобаного публікою персонажа, котрий перевірений казкою відомого автора та другим "Шреком"; плюс класична казкова ідеологія перемоги добра над злом, плюс масштабність, плюс незавжди вдалий для наших широт гумор. Звичайно, прах Шарля Перро вертіло смерчем від такого осучаснення та використання його героїв. Людські прояви Кота у чоботях попахують тюремною лірикою та початковою відсутністю казкової ідеології, натомість наповнені пафосом та гіперсексуальністю, прописаних під Бандераса.

Технічний бік мультфільму, майже, бездоганний для свого часу: графіка чудова, озвучка зіркова, локації масштабні, дії динамічні. Проблески неокласики поступово стають все яскравішими і на піку трансформуються в самопожертву Шалама-Балама та відмову Чорної кицьки від меркантильності.
В цілому, мульт-бастер "Кіт у чоботях" залишає непогані враження та вартий витраченого на перегляд часу.

На час виходу фільму "Пригоди Тінтіна: таємниця Єдинорога", причетність Спілберга, а також згадування про "motion capture" та 3D, вже повинні були бути запорукою успіху, але...
Робота є екранізацією комікса бельгійця Ерже"Таємниця "Єдинорога" 40-х років. Зйомки у згаданому стилі, на думку декого, сумнівно пасують до ретро-творів. З їхнього ж переконання, Тінтін дуже схожий на розтягнуте у часі інтро до компютерної гри без її самої, як наслідок - невиправдано великий бюджет без прийнятної доцільності. Так екшену у подіях вистачає, а от висвітлення персонажів бажає кращого, про шарм деяких з них і згадувати не варто. Тож не дивно, що впливові кінокритики, а також дослідники творчості Ерже винесли мульт-бастер вперед ногами, що, мабуть, і позначилося на його прокатному перебігу. Звичайно, технічний професіоналізм помітний: рухи камери вивірені і точні та якість картинки вражаюча. Ставка виключно на візуальні ефекти багатьох мала би влаштувати.
Головний герой - рудоволосий, юний журналіст, котрий тяжіє до розслідувань та собак. Його пригоди чимось нагадують кіно-франшизу про Індіану Джонса.Гумор стрічки не виділяється якимись особливостями та, переважно, позбавлений інтелекту, бо головними іскрометами є п'яниця-капітан та пара інспекторів-ідіотів.
Отже, пригоди у картині виливаються, переважно, у нагромадження пафосної поведінки та дуже дорогих спецефектів. Не всім глядачам вдається догодити лише якостісним зображенням. Зрештою, основні герої таки добираються до омріяних напрямків, витрачаючи на це 100 хвилин хронометражу, та прозоро натякають на сиквел, котрий, за підсумками прокату, навряд чи буде здійсненним.

Ну ось і скінчилася історія - книги написані, фільми відзняті. Фанати сумуватимуть. Та чи варто.?
Заключна частина казки про чарівників, як не абсурдно та дивно, за касовими зборами обігнала "ВК Повернення короля", обидві стрічки починали свій шлях, майже, разом.
Отож, впродовж 14 років покоління глядачів мало змогу спостерігати за перебігом подій у відомій серії фільмів. Фінал доручили Девіду Йетсу, котрий, до речі, на той час не відзначився жодною повнометражною роботою. І він якосьзанадто захопився драмою при створенні, тим самим порядком зіпсувавши магію картини.
Перш за все, "ГП та дари смерті: частина ІІ" - це, як і попередні епізоди, комерційний проект, що з тих же міркувань розділили на дві частини. І, напевно, націленістю на прокатний успіх так захопилися, що трагедія персонажів, до котрих звик глядач впродовж 6 попередніх фільмів, не сильно-то торкнула.
Щодо акторського складу - приємно здивували Бонні Райт ну і, звісно, непохитна персона Снейпа у виконані Алана Рікмана.
На жаль, Редкліфф, як і у попередніх серіях, виглядав посередньо. Трохи кращими були Емма Уотсон та Руперт Грінт.
А ось візуальні ефекти у стрічці виявилися достойними. Проте, їх було не так вже і багато.
Ну, мабуть і все, франшиза мала успіх та визнання, причетні отримали популярність та статки, хоча, особисто для мене вона ніколи не була чимось особливим.

Європейським криєйторам фільму про вампірів "Смак ночі" вдалося додати певної, хоч і зовсім невеликої, оригінальності своїй роботі. У головних персонажок дуже помітно висвітлені почуття егоїзму. Взагалі-то, у стрічку вплетені, з різним рівнем вдалості, цілий набір почуттів: особиста владність, кохання, ревнощі, холоднокровність, людяність, жорстокість та ін. Кожна з героїнь є, ніби, власницею якоїсь своєї емоції, окрім, мабуть, головної, котра не горить бажанням та не поспішає приймати нові правила та нових подруг. Маючисильний характер та міцні принципи, вона навіть намагається змінити визначену долю нечисті. Ну... хоч частково...
З недоліків картини можна відзначити надмірну награність, як акторів так і сюжету, перебільшені, навіть для фентезі такого формату, події та, у більшості, очевидну шаблонність вампірського напрямку. Водночас, "Смак ночі" маєнапруження та, порівняно, гарних акторок.
В цілому, фільм залишає певні враження, тож режисер Денніс Ганзель зумів подолати частину шляху до цілі.

"Більше, ніж секс" - історія нібито кохання двох молодих людей у сучасному світі, почуття, котре так складно знайти, втримати та зберегти. У фільмі мова йде про вільні відносини, що побудованi на сексі. Головні герої Адам (Ештон Катчер) та Емма (Наталі Портман) вирішують не перейматисятися з приводу глибоких почуттів та емоцій, і стають секс-друзями. Але з часом, обидва розуміють, що залежать один від одного не тільки фізично, а й морально. І як бути.? Випустити емоції та почуття назовні, позбутися переконань, перестати вдавати з себе "сильну та незалежну", або ж і далі жити у своєму маленькому, затишному та практичному світі, де немає місця сердечному марнотратству.?
Цікаво було спостерігати за дуетом двох таких різнопланових акторів. Адже, якщо Катчер вже звичний у подібних мелодрамах, то Портман відома по, переважно, нудним драмам. Чи варто було Айвану Рейтману об'єднувати їх у своєму фільмі про, нібито, кохання.? Хочеться відзначити, що інші виконавці не загубилися на тлі головної пари. Чого тільки варта гра Кевіна Клайна, котрий відмінно впорався з роллю знаменитого старіючого актора, котрий відмовляється дорослішати внутрішньо. Традиційно, не залишилися без уваги і нетрадиціонали, що без дратування вписалися у загальну картину.
На загал, у стрічці є достатньо, щоб викликати інтерес глядача: відомі актори, популярні теми, і найголовніше - життєва безжальність. Напевно, багато хто впізнає знайому модель поведінки, а хтось, можливо, замислиться над фразами Елвіна та над тим, чи довго можна прожити без емоцій та почуттів.? "Бiльше, нiж секс"- це цілком вдале кiно свого жанру, на котре варто витратитиi тi 100 з гаком хвилин хронометражу.

Гор Вербінскі вразив анімаційним хамелеоном не менше, ніж, свого часу, Джеком Сперроу.Випавши з автомобіля десь у Невадській пустелі, Ранго - домашня ящірка, з мріями про пригоди та вихід за рамки буденності, таки здійснює їх під час зустрічі з новими природними умовами. Подальші дії насичені динамікою, чорним гумором та загальною атмосферою зловісності, притаманної Дикому Заходу. Персонажі пустельного світу є основною фішкою відео-ряду мультфільму - дивні,малопривабливі, а деякі і відверто лячні. До того ж,жителі містечка сповідують неприязнь до чужинців та фонову ворожість, про що вже на в'їзді красномовно сповіщаєнапис "Welcome to Dirt.
Стрічка маєвиражений соціально-економічний підтекст - дефіцит води, ділок-мер, як результат силовий тиск на мешканців та розгул свавілля. Дух дикого заходу у "Ранго" присутній потужніше, ніж, наприклад, романтизм, що, мабуть, теж позначається на категорії глядача.

Загалом, Вербінскі створив анімаційний вестерн, вартістю 135 млн. дол., очевидно не для дітей. "Ранго" розкішно виглядає у 3-D, має колоритність, екшен та філософські відступи. Щоб оцінити - треба переглянути. Особисто на мене мультфільм склав враження.

Кіностудія "Disney", продовжуючи розширювати кордони своїх звичних жанрів, вирішила перенести на екран історію, що трапилася у 1952 році на морі, біля невеликого американського містечка, де під час потужного шторму розколовся на дві частини нафтовий танкер "Пендлтон". Четверо рятувальників відправляються за уцілілими на невеликому катері у самий вир бурі, маючи небагато шансів на повернення
Режисером "Проти шторму" став Крейг Гіллеспі, котрий мабуть ще перебував у пошуках свого жанру, тому складно було очікувати від стрічки чогось конкретного, що виявилося на краще.
Головний герой історії Берні працює у береговій охороні і завжди витримує правил, за що його вважають безвольную та несамостійною людиною. Та, під час згаданого шторму, у нього з'являється шанс довести, чого він насправді вартий. Втілює персонажа Кріс Пайн, котрого сценаристи поставили поза звичний образ бравого хлопця. Тому, мабуть, головний герой у нього вийшов, часом, незграбним та затислим. Схожий шлях випробувань та доведень проходить, у той же час, і персонаж Кейсі Аффлека - Рей Сайберт. Ще одним важливим акцентом стрічки є відносини головного героя зі своєю дівчиною, що вносить у сюжет значну частку мелодрами. Цю, досить істеричну молоду леді, яка не повністю усвідомлює обставини, взяла на себе Холлідей Грейнджер. Зовні вона дійсно схожа на дівчину з 50-х, і стиль тих років їй підходить. У фільмі також з'явилися Бен Фостер, Ерік Бана та Грем Мактавіш. І, якщо останній цілком влився у компанію, то перші два, відчувається, що ніби знаходяться не на своїх місцях. Офіцер Бани показаний досить неприємним типом, але насправді це був досвідчений чоловік, чія впевненість допомогла врятувати 32 моряка.
Навіть не знаючи історію "Пендлтона", нескладно вгадати, чим все закінчується. У Гіллеспі, якимось дивним чином, вийшло зробити кінокартину про реальні події дещо нереальною, занадто героїчною. Даремно він погнався за масштабною катастрофою та спецефектами, упускаючи при цьому історії справжніх людей, зі страхами та відчаєм. Персонажам складно співпереживати, і під час перегляду, неодноразово, дивує їх неймовірна здатність до виживання.

Кіно "Більше ніж секс" побудовано на стереотипах "звичайного життя з відмовою від почуттів заради сексу". Зачиненість та самодостатність висвітлюються тут з позитивного боку. Для когось така модель відображення буде аморальною, для когось цілком прийнятною.
Вважаю, що загалом стрічка вийшла на рівні добротного ромкому, з гумором на, деякій, балансуючій межі. Режисер Айвен Райтман задовольнив інтереси більшості категорій глядачів та вимог толерантності, якщо вони існують... Основною його помилкою стало запрошення на роль головного жіночого образу Наталі Портман. Відверто слабко тягне вона такі персонажі з проявами романтики. Щодо інших - чудова гра.
Фільм підійде для вечірнього перегляду у будь-якій компанії (крім дитячої), непоганий представник жанру, має невигадливий сюжет, пристойний акторський склад та прийнятну розважальну складову.

Режисер Адам МакКей, котрий, здебільше, відзначався комедіями, вирішив відступити від звичного жанру та зазіхнути на реальні історичні події, які стали переломними для економіки нульових. Фінансовий обвал, що стався на ринку США у 2007-2008 роках, і потім хвилею прокотився по всьому світу, торкнув наслідками багатьох. Над такою темою вже точно не пожартувати... чи все-таки частка здорової іронії та цинічного сарказму необхідна, щоб розібратися, що ж тоді пішло не так, хто знав, що так станеться та хто зумів на цьому заробити?
Отже, початок історії, грунтованій на творі Майкла Льюїса, поклав фінансист Майкл Беррі, котрий передбачливо прорахував хиткість того, що інші вважали стабільним та непорушним. Він запідозрив, що іпотечні кредити з найвищим рейтингом є фікцією і незабаром потягнуть всю систему на дно... І вирішив заробити на повітрі. Банки вважали його божевільним, тільки даремно, адже фінансист дійсно побачив мильну бульбашку з кредитів, якими ті оточили себе. Окрім Беррі, ще декілька груп кмітливих хлопців помітили до чого все прямує...
Крістіан Бейл на звично високому рівні відпрацював образ харизматичного фінансового генію. Здивував та вразив Стів Карелл у ролі Марка Баума, ще одного з найбільш серйозних персонажів цієї історії. Банківський службовець Джаред Веннетт теж виявився не сліпим до неминучого колапсу та, досить, корисним у справі. Втілив його Райан Гослінг. У більш скромній ролі з'являється Бред Пітт, котрий передав параноїдального економіста і, у певному сенсі, філософа. Компанію у грі проти банків, зазначеним вище акторам, склали Джеремі Стронг, Хаміш Лінклейтер, Рейф Сполл, Джон Магаро та Меліса Лео. Кожен з них знаходиться на своєму місці, їх персонажі відмінно прописані, і спостерігати за власниками не гучних імен не менше захоплююче.
Щоб зняти картину про дефолт, причому, настільки вдалу, живу, розумну та місцями зворушливу, треба володіти певним талантом. МакКей дуже намагався висловлюватися доступною для глядача без економічної освіти мовою, доповнюючи події вставками, де дехто з відомих у невимушених обставинах, пояснював складні терміни. Не факт, що після перегляду "Гри на пониження", всі на сто відсотків розберуться у фінансово-біржових тонкощах, але фільм дозволяє, хоча би, у загальних рисах змалювати причинно-наслідковий ланцюжок подій, котрі підкосили світову економіку та наслідки людської жадібності зокрема. Цілком імовірно, що стрічка викличе бажання розібратися у цій історії більш грунтовно, адже у сучасному світі кожен вимушений мати справи з банками, і дуже корисно знати, на що вони здатні.

В 1980году Алекс ван Вармердам вместе со своим братом Марком основал театральную труппу. Все его фильмы - это театр, все его актёры - театральная труппа.

Когда вы смотрите фильмы Вармердама вы не смотрите кино, вы в театре. Достоевский и Анна Каренина, Шекспир и Булгаков, голландцы и немцы, шведы и русские, всё переплетено вместе, замешаноВармердамом и приправлено декорациами в виде негров.

Кто он, этот Вармердам, нацист, марксист, ленинист, капиталист, бездомный, потерянный, где, что он хочет сказать, каждый найдёт что-то своё в этом театре теней

З вивіреною операторською роботою Джона Шварцмана очікувана казочка для школярів претендує на чітко окреслені риси фільму. Головний герой, з часів іграшкового дитинства. проникається ідеєю очистки світу від поганців, що за якихось 20 років незграбно реалізується завдяки батьковим статкам. Тема генстерів розкривається з характерною гротескністю, котру просували та продовжують просувати виробники супергеройського кіно. Будучи задіяними у подібному проекті, автори фільму, хочеш-не-хочеш, мають працювати з жанровими кліше, але своє обличчя вони таки зберігають, коли відносяться до цих кліше з долею іронії та гордовитості, іноді під олд-скульний рокенрольчик.
"Зелений Шершень" - у першу чергу комедія, котра знаходиться десь поряд з темою, освітленою у стрічці "Піпець". Бріт Рейд (Сет Роген) веде життя середньостатистичного мажора і більшість свого часу проводить у тусах, але після смерті деспотичного татка-газетного магната, стає очевидним, що життя нікчемного молодика вже не буде таким, як раніше...
Щодо списку технологічних фішок - туди, разом з двоствольним "Desert Eagle", входять саморобна шанхайська кавоварка та бойовий автомобіль, розроблений напарником головного героя Като (Джей Чоу). Спочатку, двоє самопроголошених "вершників справедливості" до ладу не можуть окреслити своєї моделі поведінки та ідеології. Згодом, практичні вуличні місії цю прогалину заповнюють змістом. Тандем мейн характерів класично будується на відмінностях та контрастах: так Като - урівноважений китаєць, що генерує ідеї та технічно їх реалізує, а Рейд - втілення буржуазної безтурботності на межі ідіотизму, що виступає "обличчям задумки". Антураж Зеленого Шершня витриманий у стилізованій атмосфері оригінального, вінтажного коміксу - старомодні супергеройські костюми, ретро-тачка, рокенрольні саундтреки "Gangstas Paradise" від Coolio. Мастита Кемерон Діас у стрічці виконує роль, як подружки та виконавчого радника, так і фонової реклами пластичної хірургії. Крістоф Вальц відмінно втілив дивного, інтелігентно-ввічливого та, водночас, небезпечно-безжального гангстера, котрого дуже турбує репутаційний стиль його поведінки та вигляду, над яким він постійно працює.
Нібито, супергеройський двіж "Зеленого Шершня" пронизаний іронічністю та кітчевістю, що дуже легко засвоюється.Стилісти у фільмі, до речі, відпрацювали просто чудово, майже всі костюмчики до ладу. Як жанрове кліше є фінальна розв'язка, котру режисер Мішель Гондрі оформив, як драйвовий екшн, приправлений гегешними фішками.
Загалом, "Зелений Шершень" представляє типовий іронічний погляд на традиційні прокатні жанри, котрі, останнього часу, ідентифікуються, в основному, через ярлики "комедія" та "eкшен", причому перший з них у даному фільмі, мабуть, попереду.