Рецензии на фильмы и сериалы

У стрічці "Доброго ранку" студія "Paramountpictures",на щастя не вперше, встановила планку на рівні позитивної комедії вихідного дня, помноженої на зірковий індекс Харрісона Форда та Даян Кітон.
Не секрет, що телевізійна кухня являє собою зменшену модель божевільного закладу, тому гіперактивна теле-продюсерка Беккі, у виконанні Рейчел МакАдамс, наскрізь пронизана духом легкої крейзанутості, а ведучий прогнозу погоди так і зовсім чистий її пацієнт. Вже не один десяток комедій зачіпляли тему телевиробництва, внутрішнього менеджменту та карєрного росту у цій галузі та, виявляється ще можна щось звідти витиснути.
Так от, ця сама Беккі мріє зробити карєру у телевізійному бізнесі не на мить не полишаючи надій на свій шанс. Система організації праці на обраному каналі заточена під те, щоб гасити надмірну ініціативу та неспішно займатися чимось звичним та не дуже цікавим. До того ж, кожен співробітник, на чолі з зірковим ведучим, має у надлишкумух у голові.
Не зважаючи на романтичну легкість стрічки, її трохи обтяжує сюжетна шаблонність, на кшталт передбачуваного підйому тухлого рейтингу з попутним облаштуванням сердечних справ. У будь-якому разі,захоплення Беккі професією не дотягує до того рівня, на якому персонаж Форда Майк любить та захоплюється собою. Убитві за виживання програми годяться усі способи, котрі, до речі, багатьом зможуть підняти настрій.
В цілому, фільм "Доброго ранку" є, хоч і не оригінальним, але цілком вдалим виробом режисера Роджера Мічелла та талановитого акторського складу. Вважаю, повинен сподобатися більшості глядачів.

Нестандартний супергерой нарешті з'явився у кіновсесвіті "Marvel" у 2016 році, він, наче, і не зовсім такий, бо має походження від неадекватного найманця, що від безвихіддя погодився на мутагенний дослід, але, у будь-якому разі, такий індивід вимагав не менш нестандартної екранізації своїх пригод.
Такий собіТім Міллер, у котрого вже, між іншим, на той час була номінація на "Оскар" за короткометражний анімаційний фільм, та одинз найпалкіших фанатів Дедпула на ім'яРайан Рейнольдсвирішили, що їм це по зубах і таки змогли здійснити заплановане. Отже, ласкаво просимо у світ коміксу зі зміщеною баштою, божевільних, кривавих та нецензурних пригод. Враховуючи нестабільний психічний стан головного героя, стрічка про нього виявилася теж вітіюватою історією, що скаче флешбеками, щоправда зроблено це настільки грамотно, зі свідомістю Дедпула, ніби він сам прокручує своє життя у тому порядку, в якому хоче його показати. Наскільки пришелепкуватим він здається - настільки божевільним він і є. Причому без передиху, протягом усього фільму. Сценаристи з Рейнольдсом у цьому плані добре постаралися, не відступаючи від задумки, зробити абсолютно безбашеннесупергеройське кіно, котре дітям краще не показувати. Це одна з найкращих ролей актора,йому чудово вдалося зростися зі своїм персонажем.
Як не дивно, у фільмі ще присутня романтична лінія, котра, можливо, когось навіть зворушить, незважаючи на те, що мова йде про найманця та повію, яку втілила Морена Баккарін. По той бік від Дедпула виявляються Аякс та Енджі, котрих довірили Еду Скрейну та Джині Карано, і, треба зауважити, вони відмінно вписалися у образи. Їх протистояння засноване виключно на особистій неприязні, томуне варто чекати від Дедпула порятунку світу. Люди Ікс представляються у картині не настільки широко відомими індивідами. Гротескний Колос та Надзвукова Боєголовка у виконанні Стефана Капічіча та Бріанни Хілдебранд. Бійка головного героя зКолосом - один з найкращих екшен-моментів фільму, де ще є купа відсилань до інших відомих супергероїв.
Загалом, "Дедпул" ламає уявлення та стереотипи про комікс-стрічки, що роками створювалися студіями "Marvel" та "DC". До того ж, саундтреки чудово підкреслюють особистість головного героя.

Безумовно, світова культура повинна дякувати людству за безліч фільмів /серіалів /мультфільмів створених у 90-х. "Х-файли" належать до їх невід'ємної частини. Але вже після провального повного метра у 2008 році, з'явилися сумніви щодо доцільності відродження серіалу. Надія була відверто слабка.І вона остаточно не виправдалася, коли у 2016-му творці, у тому рахунку і Кріс Картер, вбили черговий цвях у труну легендарної історії. Що ж не так з пізніми сезонами та історіями.? Мабуть, відсутність початкового духу. Він був присутній, майже, у всіх тих оригінальних серіях до нульових років, помітно здав у тих сезонах, що пройшли з мінімальною участю Джилліан Андерсон та Девіда Духовни, а також у повнометражці "Цілком таємно. Боротьба за майбутнє" між 5-м і 6-м сезоном. Міфологія та дух - ось у чому був секрет успіху.
У останніх спробах, крім постарілого Девіда та рудоволосої Джиліан, котра, треба визнати, трохи покращала згодом, не було нічого чіпляючого, хіба що у лічених серіях. І це сумно. До всього - фінал жахливий та картинка виглядає, досить, фальшиво.
В останні часи, дорослому поколінню, нарівні з молодим, впевнено намагаються впарити нову жуйку для мізків, замість старих спогадів. Купа ремейків, переробок та перезапусків гідних фільмів з 90-х далеко не завжди є вдалими. Подібна доля спіткалаі тих же улюблених Малдера та Скаллі, хоча ніхто з їх виконавців не грає недбало.
Загалом, щоб не впадати у розчарування, краще обмежитися 7-м сезоном, ну, якщо залишиться бажання у тих, хто піде далі, максимум 9-м.

Фильм "Адский лагерь: Кошмар для подростков" (2023) это захватывающий и шокирующий документальный фильм, который не оставит равнодушным ни одного зрителя. Этот фильм настоящее погружение в ужасы и испытания, с которыми сталкиваются подростки в экстремальных условиях лагеря.


С первых минут фильма создается напряженная атмосфера, подкрепленная реалистичными кадрами и мощной эмоциональной подачей. Режиссёр сумел показать, насколько жестокими и бесчеловечными могут быть методы "перевоспитания" в подобных лагерях. Через интервью с бывшими участниками, их родителями и экспертами в области психологии, зрителю раскрывается вся правда о происходящем за закрытыми дверями таких учреждений.


Одним из главных достоинств фильма является его честность и прямота. Без прикрас и сглаживания углов показываются суровые реалии, с которыми сталкиваются подростки, пытаясь выжить в условиях постоянного стресса и давления. Фильм заставляет задуматься о важности внимательного отношения к выбору мест для воспитания и реабилитации детей.
Особое внимание стоит обратить на операторскую работу и монтаж, которые помогают усилить эффект присутствия и погружают зрителя в атмосферу лагеря. Музыкальное сопровождение также играет важную роль, подчеркивая драматические моменты и добавляя напряжения.


"Адский лагерь: Кошмар для подростков" это фильм, который стоит посмотреть каждому, кто интересуется вопросами воспитания и психологии. Он поднимает важные социальные вопросы и заставляет задуматься о необходимости реформ в системе работы подобных учреждений. Этот документальный фильм не только рассказывает историю, но и вызывает сильные эмоции, оставляя глубокий след в душе каждого зрителя.

Ведмідь Йогі, персонаж колись популярних американських мультфільмів, ступив на кінематографічну стезю у однойменному фільмі 2010-го року.В американському заповіднику ведмеді не ловлять рибу у місцевому озері та не полюють на живність, вони добувають провіант методом крадіжки їжі у недолугих туристів. У подібних питаннях Йогі виявляє неабияку креативність та винахідливість, втягуючи у свої афери племінника - ведмедика Бу-Бу. В англомовній версії стрічки його озвучує не хто інший як Джастін Тімберлейк, а головного бешкетника Ден Ейкройд відповідно. У ролі корумпованого мера виступив Ендрю Дейлі, його підлизливим помічником був Нейт Корддрі, головного рейнджера втілив Томас Кевана, журналістку-натуралістку - Анна Ферріс.
Гумор мультфільму, у більшості, типово американський. Структура подачівиконана за допомогою методу введення анімаційних персонажів у звичайну кіно-картинку, що вже давно не є оригінальністю. Бюджет у 80 мільйонів немаленький для 2010 року і, для того ж часу, інтеграція та синхронізація виглядають цілком пристойно.
В цілому, "Ведмідь Йогі" вийшов недалекою, але кумедною комедією зі жвавими пригодами та обов'язковим хеппі-ендом, у котромутуристи отримують оновлене місце для відпочинку, жабо-черепаха - визнання, рейнджер Сміт - любов, ведмідь Йогі - можливість, по замовчуванню, і далі красти їжу у туристів.

Дві попередні частини "Знайомства з Факерами" були класичними, добре обставленими, сальними комедіями і було би дивно та наївно чекати, що третій фільм буде іншим.
Тепер, щоб вийти з дому Грегу Факеру доводиться ліктями проштовхуватись через цілу юрбу домашніх турбот, у тому рахунку дитячих. Класику жанру, у вигляді модельної красуні Джессіки Альби, доведеться чекати зовсім недовго. Обовязкова программа "Факерів2" містить у собі: проктологічні маніпуляції, музичні презервативи, чоловічий клімакс, самодефібриляцію оголеними дротами, дитячі шлункові випорожнення, нарізку індички гербовим кинджалом, ін'єкцію у член, різні акробатичні фігури тощо. Звичайно, на одному лише сальному гуморі проект навряд чи дожив би до третього епізоду, тому основною темою, що протягується ще з самого початку, залишилася типова історія про соціальну нерівність та зіставлення родинного романтизму з прагматизмом. Іноді здається, що сценаристи вже опробували всі можливі ходи виклику сміхової рефлексії, але їм кожного разу вдається вигадувати ще щось, що змушує глядача активно посміхатися.
Каст стрічки сяє багатьма талантами: крім самих відомих та попередньо знайомих Бена Стіллера, Роберт де Ніро, Дастіна Хоффмана, Барбри Стрейзанд та Оуена Уілсона, з'являються, вже згадана, чарівна Джессіка Альба та старина Харві Кейтель.
Зрештою, "Знайомство із Факерами2" - це той рідкісний випадок, коли типова сальна комедія поставлена настільки грамотно, що важко відірватися від подій на екрані, а акторський склад топ-рівня робить фільм дорогим і не вульгарним.

"Турист" є римейком, з бюджетом у $100 млн., французького кримінального трилера 2005 року "Невловимий" . Режисером картини виступив Флоріан Генкель фон Доннерсмарк, як на мене, так не вистачає йому до призвіща якогось титулу, на кшталт барона чи графа.
Вже з перших хвилин стає достатньо очевидним, що цей spy-action робить ставку, у першу чергу, на якість, красу і навіть гламурність картинки. Робота оператора, майже, бездоганна, монтаж - дорого та академічно. Джолі не просто зявляється у кадрі - вонавідкрито дефілює. Загальну атмосферу кіношного глянцю, як ніяк краще, передає вибір локації, Венеція - місто-картинка, мрія всіх туристів.Депп випірнає в образі такого-собі зворушливо-романтичного героя нашого часу, витриманого у форматі солоденького звабника. Як і слід було очікувати, вся тяглова сила фільму зосереджена на відомій та популярній парі викунавців, навіть якщо ті демонструють ненапряжні акторські трюки. Достатньо колоритним також вийшов образ головного гангстера у виконанні Стівена Берхоффа.
Сюжет "Туриста" доволі пунктирний та умовний і нічим особливим не відрізняється від інших шпигунських картин: переслідування, рольові ігри, бандити, копи, імітація всеперемагаючої любові... Стрічка побудована на принципі "капіталізації популярності", де левова частина бюджету відходить на гонорари запрошених зірок першої величини, котрі перебувають на піку тієї самої популярності.
Зрештою, "Турист" - то такий-собі "фільм вихідного дня", що має на озброєнні регулярний сюжет, дуже якісну картинку та парочку вкрай відомих акторів за головний козир.

На думку авторів кінострічки, Америка продовжує являти собою достатньо ласий шматок для всіляких інопланетних загарбників, котрі, потерпаючи поразок в цілій серії голлівудських блокбастерів, знову беруться за старе і прагнуть таки підкорити заокеанські мегаполіси.
З перших хвилини "Скайлайн" нагадує пафосний реперський кліп з його обовязковими люксовими атрибутами, що супроводжується металізованими саундтреками. Далі маємо епічну сцену спуску інопланетних літальних апаратів. Коли не вистачає бюджету на декорації та масштабні спецефекти, то фільм ще можуть врятувати грамотні діалоги, пристойна операторська робота та добротна акторська гра. Зі всім цим у стрічці справи виглядають не кращим чином, хоча компютерні моделі інопланетних біо-роботів можна зарахувати до її переваг. В якийсь момент сюжет зводиться до того, що в середині та на прилеглій території, окремо взятої, елітної багатоповерхівки група людей намагається втекти чи сховатися від чужорідних монстрів. А ще "Скайлайн", в якійсь мірі, ілюструє смаки улюбленої голлівудськими продюсерами аудиторії 14 .

Зрештою, дана фантастична картина виправдовує частину очікувань, у тому рахунку, завдяки сцені повітряно-літакової бійки з прибульцями в кращих традиціях жанру, а також життя "Скайлайн" додає ефектна кінцівка.

Недбалий випадок, що дав старт подіям стрічки "Некерований" викликає скептичну посмішку. Далі за справу приймаються професіонали - відеоряд витримується в атмосфері епічності, що підкріплена добротними операторськими фінтами, а 100 лимонів бюджету, у 2010 році, розташовують до відповідної якості. Але по суті ж фільм має достатньо неохайних країв у вигляді, наприклад, непереконливої та навіть лінивої гри вболіваючої масовки.
Так от, "Некерований" - це не реалістичний байопік про трудові будні суворих залізничників, а високобюджетний екшн, котрий, на думку декого, є римейком культової "Швидкості". У ньому головні герої беруть на себе місію порятунку густонаселеного міста від потягу без машиніста, під акомпонимент економічного розрахунку фінансових втрат від власників транспортної компанії та дружби, що виростає з початкової неприязні. Але розчарування від цієї вторинності, як не дивно, не наступає і фільм тримає високу планку напруги для свого жанру.
Головні чоловічі ролі виконали Кріс Пайн та Дензел Вашингтон. Жіноча з означених дісталася Розарио Доусон. Другорядними, але не епізодичними образами зайнялися Кевін Данн, Лью Темпл, Кевін Корріген та чарівна Джессіка Шрем. Візуал у картині якісний без перенасиченості.
Зрештою, доводиться визнати, що "Некерований" - це добротнийspeed-actionу кращих традиціях, як-то кажуть, навіть незважаючи на вторинність та, деяку, невідповідність фізичним процесам, що більшість часу тримає глядача у напруженні.

Мабуть, левова частка глядачів, у тій чи іншій мірі, знайома з перебігом подій у культовій франшизі. Детальніше про сьомий епізод, а саме "Пила 3D". Якщо відверто, то деякі моменти кривавої гри у фільмі виглядають занадто бутафорськими або не зовсім реалістичними. Це вказує на економію на відповідних технічних фахівцях та експертах, у тому рахунку кримінальних, котрі добре розуміються на людській фізіології. Механізми машин пропрацьовані дещо краще, що, певним чином, реабілітує серію.
Далі - нівелювався первинний сенс, закладений спочатку. Стартові частини "Пили" не були банальним фільмом жахів, розповідь балансувала на межі хоррору, трилера та психологічної драми. Схиблений маніяк та практичний філософ в одній особі творив свою справедливість. Його злочини не були безпричинними. Основною метою було показати, що за всі погані вчинки колись треба буде заплатити. З кожним продовженням сенсу стає все менше, натомість випробування виглядають все більше "притягнутими". Філософія Крамера, котрий дарував життя людині, якщо та заплатила за свій гріх, поступово перетворюється на звичайну м'ясорубку. От і у "Пилі-7" правила вже, дещо, змінюються, затьмарюєтьсяморальна складова, що раніше спонукала до роздумів. Вже притчею стала сцена страти скінхедів на чолі з покійним лідером групи "Linkin Park", котра, до речі, є найсильнішою у стрічці. Тепер же ця ідеологічна лінія крутиться навколо попередніх частин.
Характерною особливістю франшизи є те, що на відміну від інших фільмів жахів, глядача не лякають традиційними прямими прийомами, у ній роблять ставку на внутрішній зміст сцени. Це більше страх від самої ситуації, що створив винахідливо-жорстокий маніяк та усвідомлення того, що він це робить з міркувань справедливості. У "Пилі-7" це відчувається вже набагато менше.
Загалом, фільм є своєрідним подарунком фанатам, кіно "для своїх", тих, хто дивився попередні частини, пам'ятає всіх героїв, захоплюється винахідливістю Крамера та його помічників. Численні флешбеки, ще раз підтверджують думку про таке, водночас, багато чого є незрозумілим для пересічного глядача - натяки та відступи до попередніх серій, навіть за умови ознайомлення з ними, суттєво ускладнюють сюжет.

"Початок" - це не легка прогулянка, фільм вимагає максимальної концентрації. Відправною точкою у цій титанічній надбудові є цілий ряд сміливих ідей та припущень, що гідні фрейдівських інтерпретацій. Активна фаза сну, коли з'являються сновидіння може тривати всього декілька хвилин, тоді як тривалість подій у самому сні сягатиме годин. Що вже говорити, якщо мова йтиме про сон уві сні. Долучається геометрична прогресія і якщо припустити, що навіть у снах людина продовжує жити, то у такий спосіб можна отримати ще одне життя навіть уявне. Але наскільки відчутною може бути ця межа, адже лише тоді, коли прокидаєшся - починаєш усвідомлювати: щось таки уві сні було дивним...
Цікаво, що захоплення викликає не стільки те, як зроблені візуальні сцени, а більше те, як вони повязані. Головна технічна фішка "Початку" - це синхронізація та таймінг. До того ж, концептуальне нашарування додає стрічці пластів складності, не дарма ж, візит у підсвідомість головного героя виглядає як поїздка на ліфті між поверхами. Своєрідний консерватизм Нолана межує із впертістю та зухвалістю, проте політ його фантазії, крок у підсвідоме та стрибок у метафізичне, наближають фільм до визначення "поза часом". З іншого боку, можна казати, що з таким акторським складом, будь-хто залишився би у виграші, проте, це теж заслуга режисера. "Початок" не залишає відчуття фільму одного актора, ніхто з них не губиться - всі на своїх місцях.
Так от, окрім Леонардо Дікапріо, варто виділити "фатальну жінку" Меріон Котіяр, далеко не другорядний образ Джозефа Гордона-Левітта, мудрого Майкла Кейна та голлівудського ветерана Тома Беренджера.Особлива подяка Хансу Зіммеру, його треки не лише підтримували інтригу, але й органічно вписалися у загальну картину.
Стрічкапороджує багато трактувань та гіпотез. Так, безумовно, Нолан маніпулює глядачем - грузить легендою, залишає певні шматки без пояснень, обрізає кадри таке інше. У цьому, як виявляється, і досі криється те, що так приваблює.
Отже, як відповів сам Нолан, ще до прем'єри "Початку", на запитання : "Що то буде? Триллер? Історія божевіллята втраченого кохання? Чи перший голлівудський метафізично-кримінальний фільм?" - "Це все разом взяте"...

"Drive Angry" перекладений як "Скажені перегони", знятий у стилі експлуатаційних кінострічок 90-х , увібрав у себе всі позитивні та негативні сторони їхньої епохи.
Отже, Мілтона, який вже помер, не влаштовують дії, що спричиняють над його близькими відморожені сектанти, тому він тікає з пекла, щоб це виправити. Випадковою помічницею стає офіціантка Пайпер і, звісно ж, підземний заклад відправляє на пошуки втікача свого спеціаліста. Якось так Зрозуміло, що ніякою серйозністю у фільмі не пахне - це комедійний бойовик з елементами містики та криміналу. Саме тому, всі сюжетні прогалини сприймаються як належне, а відверто хуліганських підхід творців до подачі подій виглядає логічним у рамках обраного жанру.Маємо погоні на автомобілях, стрілянину, чимало крові, розчленувань та голих жінок, тому глядачам зі слабкими нервами та високим рівнем моралі стрічка протипоказана.
Головну роль зіграв, тоді ще славнозвісний, Ніколас Кейдж, котрий у образі виглядає цілком органічно та пристойно. Пайпер втілила вродлива та талановита Ембер Герд. Замикає почесну трійку Вільям Фіхтнер в образі Наглядача з пекла. Головним паганцем став Біллі Берк.
Ще, досить, вагомим плюсами фільму є чорний гумор, правда не завжди долугий, та доречні саунди. А от не краща якість візуальнихспецефектів помітно контрастує з піротехнічними ефектами та видовищно розбитими автомобілями.
В цілому, фільм "Drive Angry" вийшов непоганим комедійним бойовиком. Логічно, що він сподобається далеко не всім, тому мабуть, у прокаті і провалився, на жаль.