Рецензии на фильмы и сериалы

Концовка второго сезона испортила впечатление от обоих сезонов. Но в целом сериал шедевральный! Один из самых лучших среди российских сериалов последнего времени и самый лучший в своём жанре! Впечатлил профессиональный режиссёрский дебют Кирилла Плетнёва! Человек не только хороший актёр, но ещё и замечательный режиссёр! Из последних его актёрских работ очень понравился сериал "Чужой".
Сценарий сериала "Оффлайн" написан превосходно! Сюжет очень динамичный и на всём протяжении держит внимание зрителя на максимуме! Порадовало то что художественную ценность фильма не принесли в жертву динамике. Понравилось как показывается прошлое героев картины какими они были, какими были их мечты и стремления и благодаря чему и к чему они пришли в итоге.
Все актёры, включая молодых, отлично и гармонично справились со своими ролями. Смысловая нагрузка правильная и нужная современному обществу и молодёжи, она показывает к каким ужасным последствиям может привести потеря моральных ориентиров на пути к своей цели.
Однозначно замечательное кино, рекомендую всем любителям качественного кинематографа!

Кіно з Томом Крузом зазвичай страждає на створення супергеройського іміджу і вихваляння втілених ним персонажів. Попри те, що геройські ролі вдаються Крузу дуже добре, витримати актора у великій кількості під силу не кожному. Автори стрічки "Зроблено у Америці" взяли на озброєння типаж актора і використали його у нетрадиційному трагікомічному амплуа. Вийшла трохи прикрашена історіяпро те, як одному американському пілоту вдавалось працювати одночасно на ЦРУ і на Меделінський наркокартель у Колумбії, а пізніше і на управління по боротьбі з наркотиками. ЦРУ отримувало секретні знімки військових баз у Південній Америці і постачало зброю місцевим антикомуністичним угрупованням, а картель переправляв наркотики у США. Баррі Сілу такі незаконні операції дали змогу заробити чималі статки, але гарантувати довге та безтурботне життя, звичайно, не змогли. Про фільм необхідно знати одну деталь. Режисером став Дай Лайман з легким, але пізнаваним стилем. Йому належить низка усім відомих екшн-стрічок та досвід співпраці з Томом Крузом. На відміну від попередніх своїх робіт, у "Зроблено у Америці" Лайману довелося підняти планку і в характерному для нього легкому стилі висвітлювати серйозні теми, що виглядають дуже цікаво. Найбільше асоціацій кіно викликає з іншим сатиричним байоліком, "Вовк з Волл-Стріт" від Скорсезе, правда за глибиною та багатогранністю великому автору Лайман звісно поступається, але використані методи дуже схожі на ті, якими раніше користувався Скорсезе. Звичайно, треба зробити застереження, що деякі реальні факти були викривлені для спрощення сюжету та для надання фільму більшої художньої привабливості. Також, порівняно з іншими роботами Лаймана, теж маємо справу з одним з найкращих фільмів 2017 року та гідним поверненням Тома Круза у драматичне кіно.

Дуже добре, що саме Дені Вільньов взяв на себе завдання зробити продовження легендарного фільму 82-го року. Можна навіть сказати, що краще за Вільньова ніхто, напевно, з таким завданням і не впорався би. Оператор Роджер Діккенс і композитор Ханс Ціммер йому гарно акомпанували. Щоправда, на думку деяких, дотягнутися до оригіналу канадському режисеру не зовсім вдалося. Загалом "Той, що біжить по лезу 2049" чудовий у багатьох відношеннях. Популярні і талановиті актори, неймовірні антиутопічні пейзажі, інтригуючий сюжет. Вільньову навіть вдалось вставити кілька несподіваних поворотів. Також тут повністю збережена та розвинута атмосфера першої стрічки. Той самий цинічний і кислотний світ, в якому поряд з людьми існують репліканти. Слід віддати належне авторам фільму - вони добре продумали передісторію, втілену у кількох вірусних короткометражках. Це був не лише майстерний маркетинговий хід, але і приємний кіноманський подарунок, який фанати повинні були оцінити. Іншими словами, це дуже якісна фантастика, яку не кожного дня можна спостерігати. "Той, що біжить по лезу 2049" має й одну, умовну ваду - він менш оригінальний, оскільки це продовження іншого фільму. Безумовно, це талановите і неймовірне продовження. Але ефект від нього має бути потенційно слабший, ніж від оригінальної стрічки. Перший фільм свого часу зробив фурор в сфері наукової фантастики. Рідлі Скот тоді зробив абсолютно новаторський і ні на що не схожий твір. Світ, створений в першій стрічці, не одного разу використовували іншими режисерами. Втім, це не применшує його історичного значення. Загалом, критикувати фільм Дені Вільньова зовсім не хочеться. Він справді зумів зробити те, що не під силу багатьом іншим режисерам: зняти продовження культової фантастики, за яке не соромно.

Комедія-фентезі "Джуманджі. Поклик джунглів" - це іронічна історія від студії "Sony" про захоплення підлітками компютерними іграми зокрема.Режисер Джейк Каздан постарався, щоб його картина мало чим нагадувала про "Джуманджі" 1995 року з Робіном Уільямсом у головній ролі. Мало що перекликається з першою екранізацією за мотивами однойменної книги американського прозаїка Кріса Ван Оллсбурга.Дії стрічки відбуваються, окрім початку і кінця, на просторах дикої природи. Туди раптом телепортувалися четверо підлітків, ставши зовсім іншими. До речі, знімали африканські джунглі на Гавайях. Там зустрінеться четвірці й Ален Переш, який зник з будинку у Брентфорді підлітком. У кожного з героїв-підлітків у розвіртуаленій Джуманджі виявилося по три життя. Із наближенням останнього не кожен відразу позбавляється страху зникнути назавжди. Команда виконує місію, відшукуючи чарівний камінь, який у-решті-решт потрапляє на потрібне місце, оминувши злодіїв з найголовнішим Джоном Хардіном, розлючених носорогів й інших підступних звірів. Фільм нагадує компютерний квест, сучасний іронічний атракціон із пригодницьким духом та азартом не без моралі. Творці підводять глядачів до висновку, що яскравіше віртуального є реальне життя. У пригодницькій картині яскравий акторський склад: Двейн Джонсон, Кевін Харт, Карен Гіллан, Міссі Пайл та дворазовий номінант на премію "Золотий глобус" - Джек Блек.

Этот фильм - путешествие в другое измерение.

Тот, кто читал Карлоса Кастанеду - сразу поймет о чём этот фильм. Тот, кто не читал, должен будет досмотреть до конца чтобы получить намёк на то, что он только что увидел из живой статуи короля Инков и "Бога всех Богов" и не пропустил надписи "Куско" на стенах ведущиек прошлым местам обитанияБогов и пародию на полигональную кладку там, где "те, кто думают что они что-то значат сейчас, напиваются со шлюхами"

Как Иисус приехал на осле, так это божество приехало на автобусе. Чтобы проверить избранных: на жадность, вшивость, оно специально троллит некоторых потому что его устами говорит Бог - Властный Руководитель. Он пришел за долгами, которые всем когда-то придется платить.

Этот фильм - демонстрация "контроллируемой глупости" как учил Дон Хуан когда-то Кастанеду.
Мы до конца не знаем кто приезжал на автобусе и приезжал ли кто-то вообще?

Голодные игры прошли испытание временем и доныне остаются одним из самых успешных подростковых антиутопических франшиз средь сонма иных молодежный антиутопий, забытых ныне или же погребенных под ворохом зрительского равнодушия.
Ещё когда читал в подростковом возрасте эти книги и смотрел фильмы, понимал, что они нечто большее, чем подростковая история про любовь и протвостояние. Они о политике, войне, диктатуре, революции и ее беспомощности, о людях, которые в этих жерновах событий истории теряют себя и близких. Об искалеченных судьбах. И о людях, которые эти судьбы, не моргнув глазом, колечат. Потому что им просто это интересно. Так что те, кто критиковал голодные игры за нелогичность, за какие-то непонятные им механики мира (првиет Badcomedian), всегда казались либо очень недалекими, либо просто невнимательными. Очень многое, что творилось там (убийства детей на глазах у покорных родителей например) сейчас происходят и в реальном мире.
На мой взгляд, была упущена важная деталь относительно персонажа Китнисс. Я о том, что у Китнисс никогда не было стремления бунтовать, свергать режим и впоследствии становится символом революции. Она никогда не была борцуном за свободу и справедливость, все ее эмоциональные порывы (желание выступать вместо сестры, песня и возложение цветов для погибшей девочки и тд) обусловлены ее личной привязанностью и теплыми чувствами к конкретным людям, но не более того. Во франшизе (книги сейчас не рассматриваю, но там тоже есть соотвествующие подтверждения) нам показывают, что весь ее образ - это продуманная работа ее команды. Неумение Китнисс коммуницировать и заводить друзей, ее угрюмость и вышеописанные поступки, совершенные чисто на эмоциях, были удачно использованы, чтобы выстроить образ «не такой как все». Сначала это делалось для того, чтобы она полюбилась публике и победила в играх, а уже потом аналогичная команда на стороне повстанцев использовала тот же подход, делая из нее революционерку. Да и сотрудничать с повстанцами она согласилась лишь в обмен на спасение Пита, а не из-за политических устремлений и амбиций. На мой взгляд, это яркая иллюстрация того, что зачастую за режимами и революциями стоят не харизматичные лидеры (которые могут оказаться лишь пустышками), а большие команды, которые создают соотвествующие образы и стратегии. То, что произошло с Китнисс это история о том, как человеком воспользовались в качестве инструмента для достижения собственных целей путем умелых манипуляций.

За десятиліття свого існування кіновсесвіт "Marvel"познайомив глядачів з супергероями з Землі та інших світів, які є мільярдерами, суперсолдатами, богами, результатами невдалих і вдалих експериментів з людською ДНК і найкращими шпигунами. Але виявилося, що у прихованій від зовнішнього світу африканській країні Ваканді на троні багато століть сидить ще один супергерой, чий статус переходить від батька до сина. І тепер чергу стати захисником отримує молодий принц, який після коронації змушений боротися не тільки із зовнішніми і внутрішніми ворогами своєї країни, а й з минулим свого батька, яке повертається, щоб переслідувати сина. До коміксів про Чорну пантеру Голлівуд придивлявся кілька десятиліть, і, нарешті, на екранах з'явився перший фільм про темношкірого супергероя, який є навіть не афроамериканцем, а чистим африканцем. Відповідальність за екранізацію пригод африканського короля, який за потреби стає супергероєм, лягла на плечі 31-річного режисераРайана Куглера. Головною складністю створення фільму було представлення Ваканди, прихованої у серці африканського континенту.Завдання ускладнювалося тим, що треба було показати справжнє технологічне диво цілу країну, чиї технології обганяють решту світу на кілька десятиліть. Але в кіно вже стільки разів були показані міста майбутнього з хмарочосами зі скла і металу і літаючими машинами, де все зроблено під лінійку, що цим сьогодні навряд чи можна когось здивувати. Тому при створенні Ваканди пішли по протореному шляху, створивши на екрані країну майбутнього, де важливе місце відводиться давнім африканським традиціям.

Фільм "За бортом" є ремейком однойменної голлівудської комедії 1987 року з Голді Хоун і Куртом Расселом, яка свого часу дуже тішила глядачів. Чи вдалося Робу Грінбергу, популярному мексиканському режисеру, переосмислити її, додавши чогось від себе? Варто відзначити, що це не перша спроба ремейку, у декількох країнах вже були спроби різної вдалості.Грінберг вирішив поміняти головних героїв оригіналу місцями: тепер замість пихатої дівчини-мільйонерки ми отримали хамовитого багатія у виконанні Еухеніо Дербеса. Та виявилося не по силах одному з найпопулярніших мексиканських акторів відіграти роль закоханого і привязаного до нової сімї мільйонера, яким раптом почав перевиховуватись і звик до нового графіку відшкодування образ, завданих тендітній леді. Спершу герой ходить із трішки прибитим подивом на обличчі, заново вивчаючи "рідний" побут. Однак коли він розуміє, що не байдужий до Кейт, цей вираз нікуди не зникає. Складається враження, що він просто в шоці від сюжету. Зрештою, стосунки між головними героями виглядають фальшивими. Глядач перестає вірити у хімію, що мала би вирувати між ними. Можливо, це вада сценарію... Крім того, Роб Грінберг приділив увагу інтеграції побічних сюжетних арок, як от мексиканські інтриги між родичами багатія. Щось типу гумору над місцевим колоритом. Однак замість додаткового заохочення, глядач постійно відволікається і не встигає зосередитись на головній лінії. А це дуже важливо, тому що головна концепція стрічки - це легка романтична комедія, із домішками побутових пригод. Цей ремейк - надто перевантажений та ніяк не може вловити відчуття авантюрної невагомості. Якщо геги із Леонардо вдало прописали, бо на цьому ж майже побудований увесь комедійний стрижень проекту, то про Кейт якось забули. Мейн сторі вийшла доволі милою, але недостатньо цупкою. Просто у якийсь момент сценарист видав - "І вони покохали одне одного". От тільки без необхідного бекграунду ідея цього звязку не працює на екрані як належить.

Фильм очень сильный! И когда смотришь его сейчас то понимаешь всю трагичность ситуации. Это смотрится уже ни как комедия. Приходит понимание того что раньше миру Золотого Тельца и власти капитала выступал противовесом Советский Союз, ориентированный не на капитал, а на ценностиориентированные на взаимовыручку и взаимопомощь человека человеку. После краха Союза миру капитала уже не приходится скрывать своё истинное лицо и притворятся в том что люди с разным достатком имеют равные права. Общество деградировало и продолжает этот процесс лавинообразно.
Современные молодые люди смотря этот фильм не понимают героя Пьера Ришара, и с удовольствием заняли бы его место.
Цивилизация свернула не туда и это плохо закончится для неё.

Тодд Филд - это тот музыкант из "Широко Закрытыми Глазами", который неосмотрительно проговаривается главному герою о своих сторонних заработках. Кроме того Тодд Филд, кажется, был в не самых плохих отношениях со Стэнли Кубриком, и, во многом, эта его дебютная большая работа, не считая предыдущие картины в нулевых, сделана с оглядкой на своего учителя.

Для любителей классической музыки - фильм неоднократно заставит Вас улыбнуться, слегка качнуть головой, и, хотя это смелое сравнение, вызывает ощущение, что где-то там по ту сторону экрана стоит добродушный, лоснящийся Стивен Фрай, вежливо и иронично пропускающий очередную реплику сквозь достаточно жестокие события фильма. И в целом, мне показалось, что в некотором роде, это даже трагикомедия - чего стоит одна концовка. Я смотрел не один, иначе бы разрывался от смеха, это было прекрасно. У профессионалов, могу предположить, фильм тоже отзовётся сильнее, во-многом, из-за достоверно показанного быта (ну не считая совращения юных дарований и психопатических эскапад, хотя кто знает).
И в целом, гиперреализм - одна из особенностей этого фильма, и честно говоря, начав его смотреть, и не будучи предупрежден, что это кино, первые 15-20 минут у меня было стойкое ощущение, что я смотрю странное документалистику, даже не мокьюментари, настолько это было реалистично сделано и проецировалось на реальный мир. Кроме того, записи выступлений юной русской виолончелистки были сделаны с удивительной аутентичностью, как будто режиссёр посмотрел ни один музыкальный конкурс юных дарований в каком-нибудь Большом зале Московской консерватории, записанного в 90х или 00х годах. Меня это шокировало вместе с действительно запоминающейся ролью. Хотя про шашлык, кажется, это было не очень удачно, но я слышал объяснение, что это могло быть в воображении Тар, поэтому это в её представлении брутальные русские виолончелистки с неясной ориентацией предпочитают шашлык, а режиссёр знает, что шашлык - это слишком, причём именно "шашлык", не кебаб. Или может быть виолончелистка таким образом издевалась и показывала свою доминантность над слабыми европейскими условностями перед невероятным талантом, а может действительно там его подают (на да, такое кафе, где подают всё) и ничего в этом такого, и может даже она мечтала достигнуть пусть и промежуточного карьерного успеха и съесть там, в этом кафе, для лиц достигших пусть и промежуточного музыкального карьерного успеха, шашлык. Короче, шашлык в этом фильме не даёт мне покоя, но это и вправду добавляет небольшим штрихом брутальности русской виолончелистке.

Также мне понравилось, как любителю темы саморазрушения, наблюдать за тем, как человек поджигает здание успеха, на вершине которого он находится, и начинает успешно гореть. Лесбийская тематика меня не сильно задела, но кажется там она действительно отчасти для эпатажа, и честно говоря, обилие проблем и маниакальность Тар меня стала утомлять, до такой степени она стала карикатурным персонажем. Хотя я не знаю. Да, Кейт Бланшетт, ну хорошо - может быть там много от её личного и в гипертрофированной форме. Вот сейчас проверил - прототип фильма обиделась. Ну, я думаю, что не она одна. Короче - лесбийская тема, она там есть, но не самая же главная, и кроме того, в какой-то момент она становится слишком гипертрофированной, пока вообще не сбрасывается за борт дальнейшего повествования. Ладно, скажу по-другому, у меня мало знакомства с этой темой в фильмах, но даже в совсем из другого мира фильме "В значит Вендетта" отношения двух женщин показаны гораздо более интимно, искренне, трогательно и задевающе, заставляя понимать и симпатизировать, хотя там это занимает всего несколько минут. Из условных недостатков, мне кажется, заигрывание с реальностью и переход между правдой и вымыслом не очень удались, и я так и не понял, что произошло с Тар, откуда побои. И всё происходящее в фильме ставится под вопрос. Я думаю можно было сделать это лучше.

А так - это яркий, неоднозначный фильм, который у меня нашёл отклик. Мне кажется он очень амбициозен и не совсем достигает заявленного, но то, что получилось абсолютно заслуживает право быть качественным и серьёзным фильмом. Наверное, он во многом похож на одну из своих героинь - русская виолончелистка, талантливая, брутальная, амбициозная, умничающая, но идущяя вперёд слишком быстро и демонстрируя явную нехватку этикета и культуры, что компенсировалось и было в угоду техническому мастерству.

Поэтому да, Кейт Бланшетт в своём грандиозном и специально организованном для неё выступлении под дирижёрством Тодда Филда, на вариации Стэнли Кубрика и жизни в современном мире классической музыки с отдельными этюдами про лесбийскую любовь, власть, одержимость и саморазрушение.

"Берлин" это захватывающий спин-офф "Бумажного дома", который вновь погружает зрителей в мир ограблений и стратегических игр, но уже в новой обстановке и с новыми героями. Сериал сосредотачивается на персонаже Берлин, знакомом по оригинальному сериалу, представляя его в новом свете и добавляя глубину его характеру.

Сюжет сериала впечатляет своей многогранностью и сложностью. Сценаристы умело переплетают судьбы старых и новых персонажей, создавая увлекательную историю с неожиданными поворотами. Это делает "Берлин" не просто продолжением "Бумажного дома", но и самостоятельным, мощным произведением.


Визуальная составляющая сериала также на высоте. Кинематография продолжает традиции оригинала, но вносит свежие элементы. Каждый кадр тщательно продуман, демонстрируя высокий уровень исполнения и внимание к деталям.

Актерский состав заслуживает отдельной похвалы. Возврат некоторых актеров из "Бумажного дома" придает сериалу ощущение непрерывности, а введение новых персонажей обогащает сюжет. Их игра убедительна и эмоциональна, что делает историю еще более захватывающей.

Музыкальное оформление и звуковые эффекты идеально подчеркивают атмосферу и динамику сериала. Они усиливают ощущение напряжения и помогают зрителям полностью погрузиться в события.

В заключение, "Берлин" представляет собой удачное расширение вселенной "Бумажного дома", предлагая новую главу в этой захватывающей истории. Сериал сочетает в себе интригу, драматизм и высококачественное исполнение, делая его не только достойным продолжением оригинала, но и самостоятельным произведением, способным привлечь новую аудиторию и удержать интерес старых фанатов.

Маємо чергову роботу одного з найвпливовіших режисерів пригодницького жанру та жанру наукової фантастики нашого часу, на чиїх фільмах виросло вже не одне покоління мрійників. Включаючи письменникаЕрнеста Клайна, що створив популярний фантастичний роман "Першому гравцю приготуватися", який відкриває незвичні грані жанру. Книга стала бестселером та привернула увагусамого Спілберга, котрий вирішив оживити на екрані чарівний світ віртуальної гри, наповнений чудесами і небезпекою. Сюжет екранізації відправляє нас у 2045 рік, який не так далеко, як нам здається сьогодні, в нетрі Колумбуса, штат Огайо, де живе хлопець Вейд Воттс. Він, як і більшість людей, чия реальність межує з повною убогістю, щодня збігає у віртуальний світ гри "Оазис", де можна бути ким завгодно і робити різні неймовірні речі. П'ять років він з друзями з гри полює за артефактом, захованим у грі її творцем Джеймсом Голлідеєм. Хто знайде цю "пасхалку", той отримає контроль над всією грою, яка є найціннішим економічним ресурсом на планеті. Але для Вейда це не просто гонитва за багатством, яке йому не завадить, це квест, в якому він хоче знайти себе, довести собі, що він чогось вартий, і відчути себе кимось особливим. На друзів чекають складні випробування, які зможуть пройти тільки гідні гравці, і справжня революція в світі "Оазису" та за його межами, адже деякі люди здатні на все заради контролю над цією грою та її ресурсами. Кінокартина до країв наповнена відсиланнями до культових фільмів, так що при перегляді глядач і сам стає мисливцем за "пасхалками", які тут заховані майже в кожному кадрі, так що нудно точно не буде. Плюс в кінці трапиться кілька епічних кросоверів. Та й взагалі, є вірогідність настільки заразитися ентузіазмом гравців "Оазису", що, напевно, захочеться надіти окуляри і вирушити вслід за ними в захоплюючий віртуальний світ гри, де не існує кордонів і де можна приміряти на себе абсолютно будь-який образ.

У 2018 році на екрани вийшло чимало гучних картин, які виявилися то очікувано хорошими, то несподівано поганими, був час і для незвичайних сюрпризів, одним з яких став драматичний фільм жахів "Тихе місце". Від нього багато чого не очікували, незважаючи на досить інтригуючі трейлери, але в результаті вийшов один з найоригінальніших і захоплюючих фільмів кіно-року і, можливо, навіть десятиліття, котрий є своєрідним експериментом для свого жанру. "Тихе місце" розповідає про реальність, де більшу частину людства винищили монстри, що гостро реагують на будь-який гучний звук. Уявіть світ, де, щоб вижити, не можна робити звуків, голосніших за тихийшепіт.Сюжет крок за кроком підводить нас до кульмінації, ближче знайомлячи з сім'єю відважних Ебботів і дражнячи невеликими, але дуже небезпечними зустрічами з монстрами, яких повно навколо. Чи зможуть вони привести в цей світ нову людину, не будучи при цьому вбитими? Це буде загадкою до самого фіналу. ДляДжона Красінскі "Тихе місце" є третім повнометражним фільмом, який він зрежисирував, і якщо перші не справили особливого враження на глядача, то його третя спроба, без сумніву, стала хітом. Причому це не тільки його, поки що, краща режисерська робота, але й найкраща, знову ж таки поки що, роль у кіно. Він зіграв не ідеального, але доброго батька, який відчайдушно намагається захистити свою сім'ю, і цей тягар додає його персонажу глибини і відчутності, робить його реальним разом з його рідними і їх божевільним світом, в якому живуть страшні монстри.

Грунтуючись на популярній у 80-90-х роках відеогрі, науково-фантастичний бойовик "Ремпейдж" привабить глядача двома речами:Двейном Джонсономітваринами, що мутувалидо колосальних розмірів, які влаштовують у мегаполісі справжній хаос. У крутості Скелі, який за останні роки стрімко злетів до верхівки голлівудського Олімпу, сумніватися не доводиться, але як щодо його гігантських екранних колег, чи вийшло з такого тандему щось цікаве і варте витраченого часу.? Попрацювавши з режисеромБредом Пейтономнад низкою фільмів, котрі зібрали непогану касу, Джонсон вирішив об'єднається з ним ще раз для більш амбітного проекту - екранізації відеогри про гігантських монстрів в дусі Кінга Конга. Незважаючи на зоряний акторський склад, всі людські персонажі "Ремпейджа" розмовляють такими примітивними фразами, що після половини фільму виникає резонне питання, а чи був взагалі сценарій з конкретними,пропрацюваними репліками.? Якби в головній ролі був не Скеля, а хтось інший, то цей блокбастер багатьом би не зайшов, але душка Джонсон своєю харизмою затьмарює всі недоліки і перетворює дурниці сюжету на чарівну веселість. Фільм "Ремпейдж" неодноразово глузує сам над собою, що допомагає йому залишатися веселою екранізацією, не перетворюючись при цьому на просто дратівливе кіно. Фінал компенсує сирувате оповідання битвою з монстрами в масштабах, де висотки руйнуються, люди гинуть в основному пачками і здалеку, а всі транспортні засоби вибухають без видимої причини. Але до цього епізоду доведеться ще дістатися, оскільки фільм йде майже дві години.

Фильм начинается с того, что молодой гасконец Шарль дАртаньян приезжает в Париж, чтобы стать мушкетёром. Он быстро заводит друзей среди трёх других мушкетёров: Атоса, Портоса и Арамиса. Вместе они встают на защиту королевы Анны Австрийской от заговора кардинала Ришельё.
Фильм отличается зрелищными боевыми сценами. Фехтование в фильме поставлено с большой реалистичностью и динамикой. Сражения захватывают дух и не дают зрителю оторваться от экрана.
Помимо боевых сцен, фильм интересен и яркими персонажами. Франсуа Сивиль убедительно играет роль дАртаньяна. Он воплощает образ молодого и отважного героя, который готов на всё ради дружбы и справедливости.
Остальные актёры также справились со своими ролями. Венсан Кассель играет Атоса с благородством и достоинством. Омар Си - Портоса - это воплощение силы и харизмы. Пьер Нине - Арамис - это умный и хитрый авантюрист.
Сюжет фильма захватывает и держит зрителя в напряжении до самого конца. Режиссеру удалось создать динамичную историю, которая не позволит зрителю заскучать.
Конечно, фильм не лишён недостатков. Некоторые критики посчитали, что фильм слишком жесток и не соответствует историческому контексту. Однако, несмотря на эти недостатки, «Три мушкетёра: дАртаньян» - это зрелищный и увлекательный боевик, который понравится зрителям всех возрастов.

Трилер "Під Сільвер Лейк" номінувався на Золоту пальмову гілку, головну нагороду Каннського кінофестивалю, у 2018 році. Режисером та сценаристом став Девід Мітчел, стрічка буде цікавадля прихильників поп-культури зокрема.Атмосфера показаного альтернативного L.A. сходу чіпляє, особливо тих, кому вже надокучили однотипні краєвиди, вечірки та розкіш. Девід Мітчел зображує цілком інакше прославлене місто. Режисер інтегрував купу гіківського фан-сервісу, повязаного з локацією. До того ж він додав посилання на знакові культурні явища. Діапазон цитат коливається від нульових до сьогодення. Лос-Анджелес у картині можна розділити на два світи: на початку Сем(головний герой) живе у звиклому для декого гламурному середовищі. Куди не тицьнеш пальцем там модель, хіть або хіпстерський заклад. Але після зустрічі із Сарою(ще одна головна персонажка) він потрапляє у вир моторошних міських легенд та психів, помішаних на таємних символах. Десь на фоні гасають вбивці, хвойди та химерні звірі. І все це відбувається під хічкоківські мотиви.Режисер розкриває ідею, яка точно навідувала кожного хоча би раз у житті: "А раптом у музиці, стрічках та іграх криється часточка страшенної загадки?" Протягом перегляду виринають різні конспірології, котрі справді заворожують.Інколи протагоніст ледь розуміє, що у біса відбувається?! При чому, глядач цілком розділяє його думку. Однак, блище до третього акту Мітчел починає вводити нотки раціоналізму. Він маніакально намагається натикати поворотів різного масштабу. Це трохи погіршує фільм, бо зі щілин починає вилазити вторинність. Може слід було вижати фантастичне безглуздя до останньої краплі.? Тоді б центральна ідея про неоднозначність всіх подій виправдалася, хоча би тому, що вже є дівчина у костюмі сови, пірат, зниклий мільярдер, бомжі із суперсилами, онука Елвіса Преслі у головній ролі, жахливі культи, чувак, який шукає скарби по кресленню на коробці з-під пластівців. Шизофренія вимагає продовження.

Франшиза, состоящая из 4 частей начиналась именно отсюда, со студии Нью Уорд Рикчерз (подарившая нам Чернокнижника, Эльвиру - Властительницу Тьмы, Мертвого Полицейского), продюссера Шона Каннингема и режиссера Стива Майнера (эти двое приложили руку к созданию Пятницы, 13).
Для 1985 года фильм вполне хорош, видно, что вложили неплохие деньги, так как какртинка не пестрит дешевизной и смотрится нормально даже сейчас.
Сюжетов про писателей и писательниц, которые ради вдохновения селятся в заброшенных сельских домиках, ради написания книги или пьесы - хоть отбавляй в мировом кинематографе, но здесь мы имеем целый набор абсолютного сюрреализма, в виде мертвецов, ведьм, потерянных детей и гештальтов из прошлого.
Выкрутиться из всей этой неразберихи писателю помогает его военное прошлое и абсолютная непробиваемость рассудка, который давно бы уже впал в безумие, после потери ребенка, развода с женой и ужасов войны - но вопреки всему наоборот окрпешему и ставшему щитом в войне с нечистью.
Хороший ужастик на вечерок, который может и присниться особо впечатленным личностям!
7/10

Після успіху свого першого великого спін-оффу "Бунтар-один. Зоряні війни: Історія" студія "Lucasfilm"взялася за ще більш амбітний проект - сольний фільм про становлення легендарного контрабандиста і ватажка повстанців Хана Соло. Ким був цей герой до зустрічі з Леєю і Люком? Як він познайомився з Чубаккою і коли вперше сів за штурвал "Тисячолітнього сокола"? Які події загартували його характер і зробили тим героєм, якого всі знають? На всі ці питання й відповідає фільм "Хан Соло: Зоряні війни: Історії". Ключовими аспектами фільму стали у рівній мірі добрий сценарій, який не розчарує шанувальників саги, і вибір правильного актора на головну роль. На роль Хана розглядалося багато відомих молодих акторів. Олден Еренрайкбув першим, кого побачили на прослуховуванні режисериФіл ЛордіКрістофер Міллер, які очолювали проект спочатку. Зіграти цю роль після великогоГаррісона Форда - дуже важке й відповідальне завдання, і якщо бути відкритим до нового, не зациклюючись на Форді, то Еренрайк зробив все, щоб гідно показати молодого Хана. Він не може бути крутішим за Форда, але тут нема чого й порівнювати. Адже це молодий, зелений Хан, який тільки шукає себе і робить багато помилок на шляху до великого майбутнього, хоча й тут він неодноразово, всупереч гучним заявам, що він є бандитом, робить правильні речі згідно совісті. У нього добре серце, як би він не намагався це приховати, і безмежна, відчайдушна тяга до пригод. Й після перегляду стрічки складно уявити, що було б краще з кимось іншим у головній ролі. До молодого Хананавіть не потрібно особливо звикати, невдовзі приходить зрозуміння, що це дійсно він, той самий персонаж, якого ми прийматимемо у будь-якому віці.

Помню смотрел первого "Призрака" на Первом канале. Да, были времена. Особенность данной вселенной что дилогия Осии и сериал 2002 года с фильмом и даже ОВА 2013 интересно смотреть с точки зрения интерпретации будущего. И каждое особенное. Кстати, во вселенной "Призрака в доспехах" есть и весомый русский след. В сериале 2002 года песни из опенинга двух сезонов и фильма пела российская певица Орига. Что примечательно, в тексте была и латынь и английский и русский, что идеально подходит для вселенной. Жалко, что её нет с нами 8 лет. В плане музыки Кэндзи Каваи в дилогии фильмов и Йоко Канно в сериале провели фантастическую работу. Можно слушать музыку отдельно от произведения.
Есть еще несколько вещей, которые можно было указать. Сцена с кожей в начале была объяснена как часть метода выращивания кожи, устойчивой к ультрафиолетовому излучению. Мотоко не «родилась» творением, она родилась человеком, но, будучи сиротой, она все больше и больше заменяла свое человеческое тело кибернетикой. Тогда ее дилемма заключается в том, что она постоянно задается вопросом, остается ли она человеком, хотя 95% ее тела уже не человеческое. Таким образом, замена ее человеческого тела робототехникой удаляет ее человечность или ее человечность заключается в ее «призраке»? Но затем, видя, насколько подвержены ошибкам эмоции и воспоминания, это еще больше углубляет вопрос: действительно ли незнание делает нас людьми. Шепчущий ей голос - это ее первое знакомство с кукловодом, мошенническим ИИ, который осознал и захватил киборга. В этот момент Мотоко начинает признавать, что она сама по себе, независимо от того, человек она или нет, принимая свою уникальность, признает, что ИИ может быть живым, поскольку его живость оправдывает ее собственную живость, что является главный вопрос, который она задает себе на протяжении всего фильма. Таким образом, она допускает «соединение», которое происходит между кукловодом и ею самой.

Шон Пенн снял свой документальный фильм с настоящим голливудским размахом.
Здесь есть все, что происходило в первые месяцы войны Украины с враждебным севверным соседом, намеревавшимся посягнуть на ее целостность, суверенитет и независимость.
Сьемки действительно потрясают своей схожестью с голивудскими боевиками и одновременно реалистичностью документалистики.
Битва за Киев, уничтоженный бомбардировками Харьков, замученные и расстрелянные жители Бучи, колонны сожженной российской техники, растянувшиеся на несколько десятков километров.
Попытка осознать всю глубину трагедии миллионов украинских семей, вынужденных срываться с насиженных мест и бежать от войны на спасительный Запад, где их приняли и дали крышу над головой гостеприимные поляки и немцы. Однако фильм опоздал минимум на год, так как реалии ныне поменялись и война вошла в фазу истощения сторон.
Мир смирился с войной и даже пытается забыть о ней, хотя люди все так же гибнуть, а Украина все также захлебывается в крови.