Рецензии на фильмы и сериалы

Чи можливе кохання після пятдесяти та як розгортається пристрасть і секс на закаті життя? Ці питання задає Андре Тешіне - автор стрічки "Незакінчений роман" за мотивами твору Філіппа Джана.
Головні герої фільму обтяжені досвідом, який вони здобули до початку показаної історії. Агент з нерухомості Жудіт, котру виконує Кароль Буке на піку свого образу королеви холодного гламуру, веде пошуки, скоріш за все щастя, шляхом, доволі, безладних та нерозбірливих зв'язків. Френсіс у втіленні Андре Дюссольє, успішний письменник, батько та дід. Дві людські істоти, котрих потріпало життя, збагативши досвідом.
Картина знаходить своє призначення у хроніці цієї зустрічі, водночас наповненій чимось обіцяючим та отруєній привидами з минулого. Іноді ці привиди вельми тілесні, наприклад Аліс (Мелані Тьєррі) - дочка Френсіса, що своїм зникненням надає стрічці певну тональність, або Анна-Марія (Адріана Асті) - колишня коханка Джудіт та приватний детектив, що теж відобразилася на обох.
Дія стрічки розгортається у Венеції, котру Тешіне показав не як місто-музей та туристичну мекку, а як звичайне місце зі своїми мешканцями та побутом.
"Незакінчений роман", хоч і має делікатний баланс між мукою та безтурботністю, чіткі ознаками стилю автора та певну атмосферну сутінковість, не отримав глядацького визнання, не згадуючи вже про повний комерційний провал.

Лілі Коллінз дочка шанованого співака Філа Коллінза, досить добре виглядала у скромних ролях, що були у неї до того, як автори "Білосніжки: помсти гномів" довірили їй головну. Але, все ж таки, мило-харизматичного з приємними рисами обличчя далеко не завжди достатньо, навіть для екранізації казки. Так от, якщо заглянути у загальний контекст стрічки, тоболісного враження довго шукати не доведеться з причини того, що воно майже на поверхні.Незрозуміло, навіщо були залишені, так контрастуючі з білим оточенням, широкі чорні брови.? У Білосніжки-брюнетки.? Можливо, це недоторкана гордість акторки.? Можливо, оригінальний, що цілком сумнівно, загин сценаристів.? З цим годі,зрештою, зовнішність - суто індивідуальне сприйняття. Але куди дівати гру, що показала вищезгадана особа.? Рівень зовсім не зірковий. На тлі окресленого, можнадодати, більш ніж, чудернацький сюжет з толерантними гномами на ходулях, відсутність яскравих другорядних персонажів, жахливі декорації, що виблискують фальшою, та і взагалі - дуже слабкий, навіть для дитячого, фільм. Лише величнаДжулія Робертс самотужки держить планку та прикрашає своєю участю весь цей сумнівний проект. Саме за неї тримається вся нечисленна казковість.
Отже, "Білосніжка: помста гномів" - це вкрай невдала версія всім відомої історії. З такими жалюгідними сюжетом та оформленням, притягнутими гумором та діями, у більшості посередньою грою, залишається таємницею, як змогла картина заробити у прокаті.? Казка відверто спотворена на голлівудський манер, без очевидних поглядів, які би дозволили без критики прийняти таку інтерпретацію, махнувши рукою на недоліки.

Схоже, криза сценаріїв у Голлівуді продовжила набирати оберти і у 2012 році, що теж відзначився фільми-клонами, адже інша "Білосніжка" піджимала виходом на екрани у ньому дану. Щоправда, стрічки мали дещо відмінні акценти своїх історій.
"Білосніжка: Помста гномів "- це чергова інтерпретація ортодоксальної казки, з основними символами та персонажами, від котрої не варто очікувати чогось надзвичайного.
Чи не єдиною несподіванкою стрічки стала поява Джулії Робертс у образі, не те щоб злої, але трохи цинічно-саркастичної та меркантильної мачухи. ЩодоЛілі Коллінз, то не можна зауважити про її особову органічність у ролі Білосніжки, однак, порівняти з неліцензійною копією Одрі Гепберн - цілком. Зовні приємна, адже добра копія краща за поганий оригінал. Армі Хаммер теж показав натягнуту гру, котра на відстані від еталонної.
Сюжет стрічки, наче, і містить певні рішення, але вони незначні, тому й не залишають бажаного враження. Наприклад, гноми стали представниками різних рас... Може хтось і оцінить американську толерантність, та до чого вона у класичній казці.? Процес спілкування з дзеркалом сценаристи помітно ускладнили, керуючись якимись своїми задумками, але від цього він нічого суттєвого не отримав. Головна героїня, стараннями тих же сценаристів, додала до звичного становища жертви ще і борця за справедливість.
Отже, "Білосніжка: помста гномів", маючи мінімальні переваги, дивує зовнішньою фальшею, що виражається, насамперед, у жалюгідних декораціях, при тому, що кошторис картини складав 85 млн.$.Фільм не залишає післясмаку справжнього дива, тому рекомендувати його можна, хіба що, в ознайомчій якості.

Стрічка режисера Девіда Кроненберга "Небезпечний метод" заснована на п'єсі Крістофера Хемптона"Зцілення розмовою", до речі, він же виступив і у якості сценариста. А згадана п'єса, у свою чергу, черпала натхнення з книги Джона Керра "Найнебезпечніший метод". Та чи доцільним був такий ланцюг творчих старань.?
У картині йдетьсяпро методику батька психоаналізу Зігмунда Фрейда та його продовжувача ідей Карла Густава Юнга, котрий зійшов зі шляху вчителя, створивши свою теорію, зокрема, про поняття "архетипу колективного несвідомого",тобто чогось примарного та виключно теоретичного. Фільм детально демонструє складні стосунки двох вчених, їх початкову дружбу та неминучий розрив, заснований на різних поглядах та переконаннях. Сюжет ґрунтується на сумнівній історії зцілення Юнгом, за допомогою свого методу, злегка навіженої мазохістки Сабіни Шпільрейн, у виконанні Кіри Найтлі, котра отримала психологічну травму від батька і бла-бла-бла... та подальшу спокусу від лікаря, сімейного чоловіка, який, очевидно, був не байдужий до одужуючих пацієнтів ...
Навряд чи стрічку можна назвати чудовою, незважаючи на причетність майстра Кроненберга. Так, доктори-аристократи в обличчях Фассбендера та Мортенсена, звісно, виглядали переконливо, як власне і Кассель у ролі недолугого психоаналітика-анархіста, чого не можна зауважити про Найтлі, хоча кривлялася вона добре.
Згаданий режисер відомий специфічними, нестандартними, у більшості цікавими авторськими роботами, незалежно від жанру. Він знає, як привернути увагу глядача, чим взяти його, має свою думку та певний стиль. На жаль, "Небезпечний метод" важко віднести до одного з таких витворів.
Навіть враховуючи те, що фільм досліджує сексуальні теми, психологію, певною мірою, елементи BDSM, він не зацікавить широкого глядача з причини своєї нудності та крихкості теорій, освітлених у ньому,відсутності визначеності. Дехто скаже, що картина для мислячого глядача. Ну то прапор їм у руки, всім відомо, від кого йдуть подібні вислови - від тих, хто завищує власну вартість.
Можливо, Кроненберг навмисно показав історію у такому форматі - без витриманої моралі, без звичних переконань, так би мовити, без чорного та білого. Просто, от вам життя, от люди, от дії, думайте та вирішуйте самі на чиєму боці волієте бути...